28–29 травня 2026 року в місті Тронгейм (Норвегія) відбувалася Міжнародна наукова конференція «War and Memory in Ukraine and Norway» («Війна та пам’ять в Україні та Норвегії»). У ній брала участь Олена Лисенко, завідувачка філії Музейно-меморіальний комплекс «Лісоград» Чернігівського обласного історичного музею ім. В.В. Тарновського.
Олена Лисенко виступила з доповіддю «Трагедія міста Корюківка, спаленого нацистами у 1943 році: причини, наслідки та меморіалізація» та проаналізувала одну з найбільших каральних акцій проти цивільного населення в Європі часів Другої світової війни – знищення Корюківки в березні 1943 року. Суттєва увага була зосереджена на механізмах масового насильства, організованих розстрілах мирних жителів, спаленні будинків і проблемах встановлення точної кількості жертв та їхньої ідентифікації.
«На конференції йшлося про те, що було знищене село Корюківка. І що це найбільша каральна акція, проведена на теренах України. Її провели доволі швидко, тоді жертвами стали сім тисяч осіб.
Передумовами цієї акції стала насамперед боротьба між окупаційною адміністрацією та радянськими партизанами, а по-друге – превентивна акція упокорення, проведена чернігівським СД (Служба безпеки нацистської Німеччини, — АВТ.) із вилучення партійно-радянського активу. Саме для звільнення цих людей відбувся напад партизан на гарнізон, який у Корюківці був спільним – угорсько-німецьким. І вже після цього відбулася каральна акція під керівництвом чернігівського СД», – у коментарі для «ЧЕЛАЙН» зазначила Олена Лисенко.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Німецькі могили в Чернігові та довколишніх селах: де були та яка подальша доля
Між тим, за словами Олени Лисенко, про причетність угорців до знищення Корюківки, про що, до речі, кажуть чимало істориків, не згадували.
«Звісно, що не акцентувалося, що це угорські злочини. Бо ми не маємо документальних підтверджень. Ця інформація може бути для внутрішньої аудиторії, але за кордоном на міжнародній конференції озвучують лише інформацію, яку можна перевірити. Тобто рівень чуток тут не підходить.
Матеріали про Корюківку – це не таємниця. Розслідуванням займалася німецька сторона, і матеріали про розслідування є у Людвігсбургу. І шефу чернігівського СД Крістенсену висували звинувачення. Також висували звинувачення керівництву зондеркоманди 4а, яка вже на той час була передислокована на територію Чернігівщини і частково була представлена на Сумщині, а також зондеркоманді «Плат».
Угорські журнали бойових дій теж у відкритому доступі. І жодної згадки, що саме вони ініціювали напад на Корюківку, немає. І вся ця інформація відкрита вже років 15», – зауважила науковиця.
Інший аспект, про який ішлося на міжнародній конференції, – це замовчування Корюківської трагедії. Що в СРСР про неї воліли не говорити. А якщо щось і казали, то тільки на локальному рівні. Наприклад, були деякі публікації в місцевій газеті «Маяк». І тільки в епоху Горбачова почалося потеплішання щодо цього питання. І вже в газеті «Деснянська правда» була інформація про те, що в Корюківці буде монумент. І його макет виставляли, і видали книжку «Вінок безсмертя».
Наймасштабніші дослідження припали на період української незалежності. Це публікації істориків Сергія Павленка, Олександра Салтана. І ці дослідники показують, що саме діяльність партизан призвела до такої жорсткої відповіді.
–
Ірина Осташко
