В Україні здавна кожна важлива подія, кожне свято, кожен день життя людини супроводжував хліб. Жито насипали новонародженому до колиски, з хлібом ішли свататися, хлібом благословляли молоде подружжя до шлюбу, з хлібом проводжали в останню дорогу. Навіть у наші часи важко уявити українське весілля без короваю та «шишок».
На українських землях робили борошно та випікали хліб із давніх часів. По селах цим займалися в кожній хаті, й основним місцем виробництва хлібних виробів була піч, бо купити хліба було ніде. Причому кожна господиня мала свій рецепт. І вдавався він смачним, ароматним, довго не черствів. Хліб їли з різними стравами: з борщем, кашею, молоком. Хліб був дуже поширений ще й тому, що основною культурою, яку вирощували, були зернові.
Кандидат історичних наук Максим Блакитний каже, що за часів Київської Русі переважно робили кислий, тобто заброджений, хліб із житнього борошна. Для цього застосовували спеціальні закваски (частину заквашеного тіста від попередньої випічки).
Зерно переробляли на борошно ручними кам’яними жорнами, а згодом – за допомогою водяних і вітряних млинів (ними володіли представники заможних верств населення).
«У Чернігові одним із перших був створений Калачницький (Перепечайський) цех (1627 рік) – ремісниче об’єднання пекарів. Там працювали фахівці таких спеціальностей, як пиріжники, пряничники, хлібники, проскурники, бубликарі, вареничники, перепечаї. У 80-х роках XVIIII століття в місті налічувалося 56 майстрів-пекарів.
У 1849 році в Чернігові жили майже 7 тисяч мешканців. Серед них було 17 хлібників, 22 булочники, 13 кондитерів. Виготовляли і продавали пшеничне, житнє, вівсяне, ячмінне і гречане борошно та «крупичате». Виробляли хліб таких видів: пшеничний, житній, «ситний» «крупичатий».
На 1850 рік у Чернігові діяли сім цехів – м’ясницький, столярний, ковальський, гончарний, чоботарний, портних справ і серед них – хлібний. Працювали дві булочні», – розповідає історик.
.
