– Мій чоловік віруючий, цілеспрямований, патріотичний, завжди відстоює європейські цінності, в яких немає місця корупції. І, звісно, з такими якостями він не міг залишатися осторонь цієї війни від її початку.
Так свого чоловіка описує чернігівка Наталія Кнуренко. У мирному житті він був успішним підприємцем, громадським діячем, талановитим архітектором і чудовим сім’янином. Утім, із початком війни його життя змінилося, і чоловік обрав для себе головну роль – бути відданим захисником України.
Сергій Кнуренко (відомий чернігівський підприємець, патріот, власник чернігівського комплексу «Ремзавод») із перших днів війни став на оборону нашої країни. Спершу захищав Чернігів. Тепер – на сході. Про пережите під час облоги міста, отримані травми та бачення майбутнього для України Сергій і Наталія Кнуренки розказали в інтерв’ю для ЧЕline.
– Вітаю Вас, пане Сергію. Звісно, з такими людьми, як Ви, хочеться говорити багато, та я розумію, що в часі ми обмежені. Тож почнімо одразу з питання війни. Як Ви ухвалили це складне рішення йти на війну?
– Рішення було простим. Що може робити архітектор-будівельник під час війни? Якби я міг більше допомагати в тилу, то так і було б. Але на той момент не зміг побачити свою корисну роль поза військом.
– Пані Наталю, розкажіть, як Ваш чоловік повідомив про рішення йти на фронт і якою була Ваша реакція?
– Із 2014 року він фінансово підтримував військових. Багаторазово їздив на передову з гуманітарним вантажем. Тож у ті страшні дні лютого, знаючи його, питання по-іншому навіть не стояло. З ним пішли всі чоловіки нашої родини.
– Із перших днів повномасштабного вторгнення Ви, пане Сергію, були на захисті славетного красеня Чернігова. Розкажіть, як усе було. Звісно, в межах того, про що Вам можна говорити.
– Переважна більшість містян на власні очі побачила наближення «руского міра». Всі мої близькі, родичі також це відчули, бо евакуація була розтягнута в часі. Ніхто не хотів залишати місто, тиснуло, коли з’явилася пряма загроза оточення. Звісно, на початку ще були незвичними й страшними обстріли. Через наш дім і підвал до евакуації пройшла майже сотня людей, а підземна споруда на Ремзаводі прихистила тисячі людей від обстрілів. Сам я перед війною переважно жив у Києві, де й зустрів війну. І з 27.02 уже був у добробаті ОУН.
– Із відводом військових з області Ви одразу ринули в наступний бій, аби відбивати у ворога окуповані території. Яка обстановка зараз там, де Ви перебуваєте?
– Працюємо в Соледарі. Тут нам протистоїть ПВК «Вагнер». Треба зазначити, ворог вишколений, досвідчений. Очевидно, що в рф до війни готувалися… навала… орда. Нам доводиться платити велику ціну за те, щоб відбитися від так званих братів. Це нелюди…
– Перебуваючи на фронті, Ваш чоловік отримав серйозні поранення. Який його стан зараз? Чи ділиться він із Вами своїм самопочуттям?
– За ці сім місяців захисту України у нього завжди відповідь «все норм». Але хронічні хвороби та дві контузії – це те, що треба зараз вирішувати.
– Пане Сергію, я вважаю, Вам, як нікому іншому, є що сказати чернігівцям та всім українцям загалом. Які свої слова Ви хотіли б передати з передової всій країні?
– Особливо на початку війни багато хто запитував, чому Господь допустив таке? Важке запитання, але чомусь найкращі наші риси показані під час випробувань: Майдан, війна. І навіть це не позбавило нас матюків, пихатості, неповаги, нелюбові до ближнього. Чи можливо зберігати весь цей скарб «культури» з рф і жити по-людськи? Звісно, ні. Всі ці войовничі прояви в наших стосунках є, по суті, війною в мініатюрі. Рік тому я познайомився з Пастором Християнської церкви з Кореї. Одне з моїх запитань було таким: що Україні заважає стати заможною? Признатися, очікував почути очевидне – корупція. Пастор подумав і сказав так: приблизно 40 років тому Корея прийняла Христа. Тоді Бог благословив Корею. Тоді Корея розквітла. Я не один день усвідомлював відповідь. Любити ближнього, як самого себе. Бо тільки так можна любити Бога. А тоді матимемо злагоду, а тоді й добробут. Це не простіше, ніж перемогти орків. Але якщо ми не зробимо цього, ми і самі будемо схожі на орків. Тому, окрім очевидного – Перемоги в війні, – ми ще маємо позбутися непотрібного нам насліддя цих орків.
Позбутися всього нав’язаного та насильно вписаного в нашу історію і повністю очистити від цього себе та свою країну – головна умова Перемоги. Працюємо над собою та віримо в наших Захисників! Слава Україні!
Таліна Тарасенко
–
