У 20-30-ті роки ХХ сторіччя Україна перебувала у складі радянського союзу, тобто фактично була окупована росією, адже під час визвольних змагань Україна не змогла вибороти власну державність.
Зрозуміло, що в тих реаліях в Україні залишилися жити люди, які були носіями української культури, мови, традиції. Українська інтелігенція активно популяризувала та пропагували українську культуру. А на Чернігівщині інтелігенцією були переважно освітяни й працівники культурних установ, зокрема музеїв.
«У центральних музеях, як у Чернігові й в інших містах області, переважно працювали люди з освітою, які могли аналізувати факти, події, робити певні висновки. І влада радянсько-більшовицька побоювалася, що може бути якась чергова спроба боротьби українців, тобто знову поборотися за незалежність України. І тому почали застосовувати каральну практику, а саме: практику фабрикування різних справ проти інтелігенції й думаючих людей», – прокоментував «ЧЕЛАЙН» Максим Блакитний, директор Чернігівського історичного музею ім. В.В. Тарновського.
За його словами, спершу ці справи були як суспільні маркери. А потім уже була напрацьована схема, за якою все відбувалося. Тобто людину спершу звинувачували в чомусь, потім швиденько відбувалося розслідування, суд і вирок.
«Найчастіше ці схеми застосовували проти української інтелігенції – науковців, зокрема й представників технічних спеціальностей, педагогів, митців, музейників. Особливо щодо представників гуманітарних спеціальностей, бо ці люди вивчали історію України, етнографію, традиції, українську ідентичність.
Одним із дослідників, який зазнав таких репресій, був художник і етнограф Борис Кузьмич Пилипенко, розстріляний 3 листопада 1937 р. в урочищі Сандармох, у Карелії», – зауважив Максим Блакитний.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Студент з Чернігівщини отримав відзнаку Президента України
Борис Пилипенко брав безпосередню участь у створенні та діяльності Чернігівського етнографічного музею, а після об’єднання в 1923 році всіх музейних закладів міста завідував у Чернігівському державному музеї етнографічним відділом. Очолював етнографічну секцію Чернігівського наукового товариства, викладав історію мистецтва й архітектури в Чернігівському інституті народної освіти й Чернігівському індустріальному технікумі. Навесні 1928 року захистив дисертацію на тему «Млинарство на Чернігівщині».
На зламі 1920–1930-х років працював у Всеукраїнському історичному музеї ім. Тараса Шевченка в Києві (1929–1933), входив до Наукової експедиції з дослідження Полісся, якою керував О.Оглоблин. У лютому 1933 року Борис Пилипенко був заарештований і звинувачений у причетності до так званої Української військової організації, але за недоведеністю складу злочину його згодом звільнили. Деякий час він перебував на посаді наукового співробітника Всеукраїнського музейного містечка.
У квітні 1935 року Бориса Пилипенка заарештували вдруге. Військовий трибунал Київського військового округу в лютому 1936 року засудив його до семи років виправно-трудових таборів. Покарання він відбував у Соловецькому таборі особливого призначення. Але вже 9 жовтня 1937 р. особлива трійка НКВС Ленінградської області (склад: Заковський, Гарін і Позерн) винесла вирок Борису Пилипенку за контрреволюційну діяльність – розстріл.
Через два тижні після вироку, у складі 1111 ув’язнених «першого» Соловецького етапу, його відправили на баржі у Кємь, а далі – на станцію Ведмежа Гора, в ізолятор «БелБалтлага».
Уночі 3 листопада 1937 р. Борис Пилипенко був розстріляний в урочищі Сандормох у складі етапу з 265 «соловчан» (Лесь Курбас, Марко Вороний та інші). Розстрільною опербригадою співробітників НКВС «Белбалтлага» керував молодший лейтенант Георгій Алафер (1900 – 1973). Організовував страту та брав у ній безпосередню участь професійний кат, капітан НКВС Михайло Матвеєв (1892 – 1971).
«Варто наголосити на тому, що Борис Пилипенко вперше дослідив дзвін Мазепи (був відлитий 1699 р. у Глухові), який ще називають Голуб, на предмет мистецьких, технічних особливостей. Нині цей дзвін – у росії, в оренбурзі, і навряд чи його колись повернуть в Україну. Але нині дуже важливо, що Борис Пилипенко хоча б його описав, проте за життя цей його нарис залишався чернеткою, не був виданий. Але значення його праці – дуже велике», – пояснив Максим Блакитний.
Загалом, у 30-ті роки фабрикували тисячі справ проти української інтелігенції, які закінчувалися розстрілами та фізичним знищенням цвіту української нації.
Спілкувалась Ірина Осташко
Фото – Альбом Б.Пилипенка з «чернігівськими» світлинами.
Колекція музею.
–
