За інформацією: Суспільне Чернігів.
ФОТО: Суспільне Чернігів
"Мій дід танцював краще за всіх" — дванадцять оповідань, що складаються в єдину історію п’яти родин, діти з яких (Лілія, Міша, Леся, Ніна і Діма) знайомляться в школі першого вересня в перший рік незалежності України та залишаються друзями на все життя.
Таку книгу радить почитати докторка педагогічних наук, професорка кафедри української мови і літератури НУЧК імені Т.Г. Шевченка Ольга Лілік.
Ольга Лілік. ФОТО: фейсбук сторінка Оля Лілік
Вони всі різні за характером і життєвою долею, проте через історії їхніх родин власне авторка показує трагічні історичні сторінки українського народу й актуалізує певні проблеми сьогодення.
Наприклад, Міша – хлопець з єврейської родини, яким з дитинства надмірно опікувалася мама; саме він на певному життєвому етапі усвідомив, що йому подобаються чоловіки.
Діма брав участь у бойових діях на Донбасі і загинув: коли йому прийшла повістка з військкомату, він мав відкриту візу до Німеччини на 5 років, проте відмовився від поїздки.
Ніна вийшла заміж, народила доньку Крістіну, займалася її творчим розвитком, саме через історію її родини читач дізнається про голодомор, долю театру "Березіль" Леся Курбаса, Другу світову війну.
Лілія — дівчинка, яка віддала в першому класі свою пластмасову мишку-брошку хлопчику, у якого немає мами.
Леся виїхала до Німеччини за контрактом, у контексті розповідей про її діда, колишнього офіцера, викладача наукового комунізму, авторка розкриває проблему взаємозв’язку поколінь, взаємин у родині.
Для кожного із п’яти героїв у збірці є одне чи два оповідання, де він є центральним об’єктом. Це історії про дитинство ("Голуба ґумова шапка", "Герої не вмирають", "Ай ну", "Горіхи") або часи дорослішання ("Цукор", "Щось важливе", "Рубін", "Зовнішній ворог").
Водночас у збірці є три оповідання, в яких закцентовано на перехресті доль героїв ("Ай ну", "Бабуся сказала п" і "Мій дід танцював краще за всіх"), вони є важливими для композиційної єдності книжки.
"Деякі з цих історій і справді вигадані" — епіграф до збірки, що налаштовує читача на відповідне розмежування вигадки й реальних фактів.
Варто зазначити, що жанр оповідання потребує від письменника особливої майстерності, адже в невеликому за обсягом творі він має створити свою унікальну атмосферу, окреслити образи, розгорнути сюжет та ще й вкласти якийсь глибокий зміст. Оповідання Катерини Бабкіної саме такі. Вони коротенькі, але концентровані та об'ємні, вони розтягуються на ціле століття й охоплюють різні регіони України, відповідно збірка дещо схожа на клаптикову ковдру.
Збірка оповідань Катерини Бабкіної «Мій дід танцював краще за всіх» передусім про наші сімейні і національні травми, про прийняття минулого, про вплив минулих подій та обставин на нас незалежно від того, чи знаємо ми про них, а також про зв'язок поколінь, потребу в любові, втрати, які ми всі переживаємо, прагнення бути щасливим усупереч усьому.
Катерина Бабкіна підводить нас до висновку, що історична пам'ять, усвідомлення минулого своїх пращурів сприятимуть кращому розумінню самих себе і суспільства, у якому ми сьогодні живемо.
