Сильними людьми захоплювалися в усі часи. Тож невипадково маємо чимало переказів про силачів минулого, яких називали богатирями. Також примітно, що принаймні кілька з найвідоміших пов’язані з Чернігівщиною.
Зрозуміло, що йдеться більше про легенди, бо документально інформація особливо не підтверджується. До того ж, легенди – пізнішого часу, XVIII–XIX сторіччя. Тобто це час, коли вони були записані. Але ж тексти могли також змінюватися.
«Легенди, в яких згадується Чернігів і його околиці, пов’язані з Іллею Муромцем і його вчителем богатирем Святогором. Є версії, що хтось із них був похований у курганах на території Чернігова. Припускається, що йдеться про кургани Гульбище та Безіменний, що на Болдиних горах.
Речі, які були віднайдені під час розкопок цих курганів, зберігаються в Москві, тобто були вивезені. Але є фотографії віднайдених предметів, якісь менш цінні знахідки, то дослідники вважають, що поховання в цих курганах датуються часом Київської Русі.
Окрім того, знахідки вказують, що людина, яка була похована, мала міцну статуру, високий зріст, відповідно, була фізично сильною. Але ж зрозуміло, що віднайдені речі не підписані, кому вони належали. І тому все базується тільки на припущеннях», – прокоментував «ЧЕЛАЙН» Максим Блакитний, директор Чернігівського історичного музею.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: У селі на Чернігівщині збереглося красиве приміщення колишньої школи
Окрім цього, є версія, і деякі науковці її дотримуються, що Ілля Муромець походить із села Моровськ, яке було між Києвом і Черніговом. І також є версія, що, можливо, він був похований у Києві, в Києво-Печерській лаврі.
Між тим, більшість істориків схиляється до того, що Ілля Муромець – це більше билинний герой, можливо, навіть збірний образ героя, аніж реальна людина. Хоча будь-яка легенда насправді часто має реальне підґрунтя.
Між тим, достеменно відомо, що такий герой, як Добриня Микитич, насправді був.
«Він, імовірно, народився в Любечі. Здається, навіть у «Повісті временних літ» про це згадується. Він був вчителем чи наставником князя Володимира Святого», – сказав Максим Блакитний.
Водночас у літературі трапляються здогадки, що 1000 років тому на Чернігівщині (а може, й у Чернігові) народився богатир, який у подальшому став відомий як ігумен Данило. Спершу він пішов служити київському князю і захищав Київ аж до 60 років. А потім попросив постригтися в ченці і помандрував до Палестини, залишивши свого сина Михайла на службі у князя.
У закордонних вояжах ігумен Данило подружився з Балдуіном (другий король Єрусалиму), представляв Русь (по суті, як посол). Написав точно один трактат про язичницьку та християнську віру (а вірогідніше, що три). Повернувся з-за кордону акурат на кінець битви з Шаруканом і Сугрою, в якій нібито загинув його син. Богатир пішов шукати його тіло і посеред трупів знайшов ледь живого сина. Дав йому священної води з Палестини, і той одужав.
Деякі дослідники зазначають, що історії про ігумена Данила перегукуються з історичними фактами.
До речі, на території Чернігова є ще один доволі відомий курган Чорна могила. Але на думку Максима Блакитного, не можна стверджувати, що в ньому похована людина богатирської статури.
«Поховані просто заможні й впливові люди свого часу. У кургані поховані чоловік, жінка і підліток», – повідомив історик.
Хай би там що, та основне в легендах – це ореол сили, звитяги, хоробрості. Чи реальні були подвиги – це вже питання.
Також є версія, що, порівняно з сучасними людьми, давні богатирі не здаватимуться велетнями. Ймовірно, були вони середнього зросту, були й приблизно два метри заввишки.
«У давні часи люди більше займалися фізичною працею, тому й були сильніші, порівняно з сучасними офісними працівниками. Люди в давнину постійно були на природі, їжу треба було виростити чи вполювати здобич. Тобто добрий фізичний стан потрібен був для виживання. До того ж, окрім виконання важкої щоденної роботи, треба було вміти ще й захистити себе від ворогів. Тому культ сили був у пошані», – пояснив Максим Блакитний.
До речі, дослідники та краєзнавці Чернігівщини кінця ХІХ – початку ХХ ст. майже не фіксували легенд про богатирів.
–
Ірина Осташко
Фото надані Максимом Блакитним
