Із 2016 року вчителька музики з прикордонної Семенівки Любов Макаренко піклується про безхатніх тварин у рідному містечку: підгодовує, лікує, стерилізує, знаходить песикам і котикам нові родини.
Певна річ, що й удома в пані Любові живуть котики й собачки. Через це, а також через небайдужість до тварин у Любові Макаренко склалися непрості стосунки з сусідами, які не розуміли жінку, а нині ситуація взагалі загострилася. Жінка каже, що сусіди влаштували на неї цькування та пишуть заяви до поліції. Минулої п’ятниці її навіть викликала дільнична.
«За те, що я рятую життя, на мене сусіди подали до поліції заяву, що я порушую їхній спокій і що мої тварини заважають їм дихати та жити. Кажуть, що собаки гавкають. Але ж вони гавкають, коли починаються обстріли, бо бояться. Та потім тварини затихають.
І сусідній під’їзд підписався проти моїх тварин. Бо під час тривоги вони ховаються в підвалі. А якось туди зайшли котики і нагидили там. То я кажу: «Якщо таке трапляється, ви сигналізуйте, я піду й приберу. Не відмовляюся». Я тварин туди спеціально не відправляю, до того ж, до нашого двору чимало тварин підкидають. То як встановити, який кіт нагидив?
І взагалі сусідам не подобається, що влітку коти просто на клумбі сидять чи на травичці. То хіба вони не мають права там перебувати? Вулиця – це громадське місце. Люди просто ненавидять тварин. Мої ж коти не лізуть до них у квартири, не кусають їх, тим паче, я не прошу сусідів мені допомагати. Щоправда, було, що сироватки пару банок принесли. Дякую й за це. Але потім тварини перестали її пити. Однак я через ввічливість не відмовлялася її брати», – пояснює Любов Макаренко.
Нині в квартирі пані Людмили живуть 15 котиків і 4 собаки. А в приватному батьківському будинку її чоловіка – ще 20 собак.
«Тварин із квартири я не можу переселити до приватного будинку, бо вони там не виживуть. Усі мої дорослі коти кастровані, щеплені від сказу, оброблені від глистів і бліх. Я за цим прискіпливо стежу. Вранці я котів виводжу, бо вони просяться на вулицю і через годинку чи пів години виходжу та забираю назад. Я старюся, щоб коти не перебували в під’їзді. Вологе прибирання в під’їзді раз на два тижні я роблю сама. Натомість сусіди пишуть, що у нас і сморід, і фекалії, мовляв, усе пливе й тече. Насправді немає такого й близько! Це наклеп. У квартирі я прибирання роблю щоденно. Немає такого, щоб сусідам по стінах чи стелі щось пливло. Бо я розумію, що так неповинно бути», – каже Любов Макаренко.
За словами жінки, біда в жорстокості суспільства, люди не люблять тварин і нетерпляче до них ставляться. Тож Любов Макаренко як людина, яка турбується про тварин, відчуває цькування.
«Навіть фізичною розправою погрожують. Сусід раз мене штовхнув біля дверей, що я мало не впала. Натомість він написав до поліції, що я йому дулі давала. Але як я могла це робити, якщо в одній руці я несла тоді кошенят, а в іншій – відро з їжею? Бо я ще бездомних тварин на базарі підгодовую. Той сусід мене і дурепою називає, й іншими словами. Люди чують, але підтвердити ніхто не хоче. Всі все розуміють, але тільки мовчки посміхаються», – зауважила пані Любов.
.
А два тижні тому до під’їзду, в якому живе пані Людмила, підкинули трьох цуценят у картонній коробці. Всі сусіди бачили цих собачат і ніхто їм не допоміг, а вони за ніч могли замерзнути на смерть. Врятувала їх Любов Макаренко, яка забрала цуценят до квартири. І через це на неї знову обрушився шквал сусідського невдоволення.
«Я котиків і собачок прилаштовую, але й трапляється, що ніхто не забирає. Це ж не те, що я їх якось спеціально розводжу. Просто підбираю, рятую від загибелі, лікую, стерилізую, роздаю. Буває, люди пообіцяють взяти, а потім не хочуть. То не викидати ж знову мені на вулицю цих тварин.
Я й вирішую сама для себе, що не буду вже підбирати. Але йду по вулиці і бачу нещасних тваринок, то не можу пройти повз них.
У нас ще проблема зі стерилізацією, я за свої кошти наймаю таксі, везу до Чернігова. Із транспортом, до речі, також проблема, бо з тваринами ніхто не хоче везти, та й до Чернігова їхати далеко. На щастя, дівчата-волонтерки в Шостці допомагають, бо в них там діють програми зі стерилізації», – повідомила жінка.
За свої кошти вона купує корми для тварин, тягає на кравчучці50-кілограмові мішки з кормами. Також купує для собак свині ніжки, залишки кісток.
«І скільки йду з кравчучкою, ніхто не допоможе, ні підвезе. Зате в нас не бігають зграї голодних псів у містечку. Але того теж ніхто не помічає.
Як люди скинуть кошти на корми, я постійно чеки виставляю, куди гроші витратила. Але все подорожчало. Раніше на корми в дві тисячі на тиждень вкладалася, а тепер – ні. А зарплата в мене невелика – 8 тисяч. Взагалі в мене вся зарплатня йде на годування тварин. А їх же ще лікувати треба.
А ще люди звертаються до мене, щоб половила здичавілих собак. А як я це зроблю? І просять забрати тварин, а куди мені їх брати? І проблема з будками є. Ніхто не хоче допомагати їх утеплювати. Зокрема, й чоловік мій. Але я йому вдячна, що хоч не виганяє мене ні з двору, ні з квартири. Лається, звісно, на мене, але це таке», – каже Любов Макаренко.
Буває, що возити корми доводиться і в небезпечних умовах, як минулого четверга.
«Якраз везла корми й почалися обстріли – над головою свистить, а я йду – сніг по коліна нечищений, тягну кравчучку, спотикаюся, падаю. Ледь-ледь добігла до двору, кинула тачку, навантажену 40 кілограмами. Побігла в погріб, тварини за мною, плачуть, скачуть на мене. І я сиджу з ними, плачу. Відбиватися від сусідів я ще можу, а чим я зараджу під час обстрілів? Кажу: «Раптом що, будемо разом гинути».
Нині тяжкий час, війна, люди гинуть і тварини також. А суспільство наше дуже нетерпиме до тварин. Немає ні співчуття, ні милосердя. І люди навіть бояться підтримувати тих, хто годує тварин. Тут у нас 15 кілометрів до росії, орки жахіття чинять і в нас – суцільна злоба по відношенню до тварин.
Мені розповідали про випадок, що у нас у п’ятиповерхівках у дворі палили багаття по весні, як прибирали. І якийсь чоловік кинув у багаття кошеня, це було у всіх на очах. Мені діти прибігли в шоці й розповіли про це. Але жоден дорослий не відреагував. А я так і не дізналась, хто це зробив. Ніхто не розповів. То у нас хворе суспільство», – вважає Любов Макаренко.
Вона каже, що усвідомлює, що тварин забагато, але куди їх подіти? Притулку для чотирилапих немає. За словами пані Любові, головагромади каже, що нині не до цього. І раніше було не до цього. Водночас залишати на вулиці тварин на смерть теж не гуманно.
До редакції ЧЕЛАЙН жінка звернулася задля того, щоб надати розголосу виниклій ситуації. І щоб у нинішній непростий час люди були хоч трішечки милосерднішими, терпимішими і добрішими одне до одного та до тварин.
Ірина Осташко
Фото – Любов Макаренко
