Наша культура, наші традиції формують нас як народ, як націю. Ба, навіть у багатьох випадках як жителів того чи іншого регіону або населеного пункту. ЧЕline вирішив поцікавитися, як селяни дотримуються у своєму побуті певних звичаїв, що передаються від «мами до доні, від батька до сина», з покоління в покоління.
Ірина Дубик, жителька села Прогрес, керівник відділу культури Кіптівської громади
«Уже років сімдесят 31 грудня в нас постійно проходить Новорічний карнавал. Тобто тоді, коли зазвичай увесь люд сидить удома, у нас всі сходяться до Будинку культури, в якому відбувається костюмоване дійство. Все це роблять аматори своїми силами. Багато вже дорослих людей, зокрема і я, згадуємо це святкування ще з дитинства.
Пригадую, в різні часи завжди писали якийсь особливий, не такий, як усі попередні, сценарій.
Що стосується традицій, то по всіх населених пунктах Кіптівської громади в нас були і є свята першого й останнього снопа. З роками формат святкувань змінюється, але традиція залишається. Так, до прикладу, зараз проходить флешмоб «Коронуємо громаду ми українським снопом». До речі, цього року наш співочий колектив «Вербиченька» з села Вовчок виходив у поле і проводив обряд обжинків.
Багато традицій зберігаються в окремих родинах, коли діти, внуки щось беруть від своїх бабусь, дідусів. Наприклад, у нас багата кухня – неймовірна кількість картопляних страв.
Дуже поширена традиція, як і всюди, це пісна вечеря до Різдва, 6 січня. 12 страв. Скликаємо до столу всю рідню. А ще мені особливо приємно, що моя донька, яка от уже півтора року живе та працює в Австралії , організовує таку вечерю там, далеко від дому, фотографує це та присилає мені. І я розумію, що ось воно – збереження нематеріальної спадщини».
Григорій Бурзак, житель села Козацьке, Бобровицької громади
«Найбільш яскрава традиція у нас – на День села, на Івана Купала, організовувати свято. Постійно робимо концерт. Палимо багаття. Молодь стрибає через нього. Влаштовують ігри всілякі. Пускають вінки на воду. Все в стародавніх традиціях».
Фото – Олена Куннова
Ніна Буренок, художній керівник гурту «Панянки», жителька села Слабин Чернігівського району
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Михайлове Чудо: прикмети та традиції свята
«Найбільш яскраві в нас весільні обряди. Насамперед сватання. Молодий зі сватами, тримаючи коровай, приходять до дому молодої і питають «Чи можна до вас зайти? Ми знаємо, що у вас є товар, а у нас є купець». Якщо молода не хоче заміж, то на підносі приносять гарбуза. Якщо вона згодна, то сватів запрошують до хати і ті кладуть на стіл коровай. Молода бере ніж і ріже коровай так, щоб, не відриваючи руки, вирізати хрест. Потім роздає шматочки короваю своїм подругам, які стоять на вулиці. Далі всіх запрошують за стіл. А молодий і молода, які збираються взяти шлюб, ідуть кликати своїх хрещених батьків.
Наступне – весілля. Перед ним печуться «шишки» (маленькі пиріжки) та короваї. Для випікання запрошується родина чи знайомі молодої – це хрещена, сусіди, тітки тощо. Рецепт тіста такий – борошно, молоко, закваски, патока чи мед.
Так званий боярин мете піч. Залазить у неї, вимазується в сажу, коли ж вилазить звідти, то вимазує сажею і свах, дружок. Після цього починають уже місити тісто.
Уся робота супроводжується обрядовими співами.
Коли вдягають молоду до весілля, майбутній чоловік не має цього бачити, адже то погана прикмета. Вдягала зазвичай старша дружка. Були присутні дві свахи, кожна брала свічку, замотану в хустку. Коли молода вже вдягнена, вони запалювали ті свічки та примовляли: «Як горять ті свічки, щоб таке щасливе життя було». Потім свічки гасили і віддавали «світильці». І їхали до церкви».
Андрій Черниш, художник, житель села Седнів
«Я родом із Пересопниці, Рівненська область. Родиною зберігаємо традиції, які ще від діда-прадіда.
Найвизначніша традиція – на Різдво Дідуха (Коляду) носимо. Це такий снопик колосків. Може, багато людей цього і не роблять, а для нас це традиція. Без цього і душа не на місці. Яке ж свято Різдво без Коляди в хаті? Приїжджають діти, приїжджають внуки, сідають за стіл. Робиться кутя. Все як по телебаченню показують.
На Великдень так само. Усі люди збираються під церквою о четвертій годині ранку, на сході сонця. Святять паски, яйця. Потім ідемо додому, сідаємо разом до столу».
–
