За інформацією: Суспільне Чернігів.
Російська техніка в Ягідному (архів). Фото очевидця
Іван Польгуй пережив російську окупацію Ягідного. Він був одним із 368 заручників, яких росіяни близько місяця утримували в підвалі школи.
"Нема спокійного життя. Люди в страху всі: хто це пережив, знає що воно таке. Люди бояться, щоб цього не повторилося", — каже чоловік.
Житель села Ягідне Іван Польгуй. Суспільне Чернігів
Іван Польгуй розповів, що одразу після звільнення з села виїхали багато людей. Комусь не було, де жити, хтось — боявся залишатися. Та згодом люди поступово почали повертатися.
"І вже люди, десь відсотків 85, повернулося. Хоча, ще нема таких умов. Будинки відбудували, а внутрішні роботи ще залишилися. Але люди повертаються, як ніяк, хочуть вдома жити, у своїх будинках".
Жителі села Ягідне. Суспільне Чернігів
Відбудова села розпочалася за підтримки міжнародних партнерів, держави та волонтерських організацій, говорить Іван.
"Латвія допомогла нам дуже. Взяли під опіку наше село. Вони сім будинків відбудували з фундаменту. Дерев’яні – теж вони. Кошти виділили, а тепер спеціалісти приїжджають, встановлюють ці будиночки для людей, у яких житло було спалене вщент".
Будинки в селі Ягідне під час відбудови (архів). Суспільне Чернігів
Модульний дерев’яний будинок в Ягідному. Суспільне Чернігів
Інший житель Ягідного, Іван, пригадує, як односельці раділи, коли до села вперше після деокупації привезли свіжий хліб.
"Люди хапають цей хліб… Вони (російські військові, — ред.) собі пекли, в них машина була, пекарня. У них свіженьке. А нам відходи кинули… Як напали люди на нього…".
Житель села Ягідне Іван. Суспільне Чернігів
Найголовніше, говорить Іван, щоб дах над головою був. Але спогади про жахи окупації не зможе забути ніколи.
"Від цього, мабуть, не відійдеш. До цього часу, як де бахне, так уже й дивишся, лякаєшся. Налаштовуємося, як кажуть, а жити далі потрібно. Страшно трошки, що можуть повернутися. Але ж життя продовжується, треба жити далі".
Відбудований будинок в селі Ягідне. Суспільне Чернігів
Валентина Данілова готується садити город. Жінка пригадує: після деокупації руки до землі не доходили. Займалася відбудовою та ремонтом. Зараз, через два роки після завершення бойових дій у себе на городі і досі знаходить залишки боєприпасів.
"Ми знаходимо на своїх городах. Це патрони видно ж якісь. А ще стільки осколків, ну зараз нема вже, повикидали. Але ж дуже багато таких речей. І я розумію, що ми багато ще чого будем знаходити в землі".
Жителька села Ягідне Валентина Данілова. Суспільне Чернігів
За словами Валентини, землю обробляти важко. В деяких місцях, де проїжджала військова техніка, залишилися глибокі ями.
"По коліна ями були. Поки це все розрівняли, але ж нічого, потрошку вже вирівняли. Що ж, копаємося, перекопуємося, саджаємо потрошку, життя продовжується, розуміємо, що потрібно всім".
Патрони. Суспільне Чернігів
