За інформацією: Суспільне Чернігів.
ФОТО: Світлана Онищук
Вихователька Наталія Песоцька в березні вивезла 31 дитину від 3-х до 17 років на захід України. Вона працює в Чернігівському центрі соціально-психологічної реабілітації дітей. На робочу зміну жінка вийшла 2 березня, а повернулася додому тільки в червні.
Наталія доглядає за дітьми з неблагополучних сімей та тими, які опинилися в складних життєвих обставинах. Працює вже 25 років. Коли почалося повномасштабне вторгнення, вона вийшла на роботу де, на той момент, в центрі було 29 дітей.
Місце у підвалі де ховалися діти. ФОТО: Діана Третьякова
Вихователька розповіла, що у підвалі центру облаштували місця, куди могли спускати дітей.
"Позастилали підлогу, бо це звичайний підвал для збереження овочів, лінолеумом, шматками, підмотували скловату, яка комками висіла на трубах, і тоді по звуку сирени дітки спускалися в підвал".
Вихователька Наталія Песоцька. ФОТО: Суспільне Чернігів
4 березня територію центру обстріляли російські війська. В ньому повилітали шибки у вікнах, осколки пошкодили фасад будівлі. Жінка пригадала, як це відбулося.
"Прибігли рятувальники й почали кричати, чи є тут хто живі, а ми всі живі. На той час дітки були у підвалі, ми десь за пів годинки, як поїли, от і прилетіла ракета. Вона влучила в каналізаційну і там розірвалася. Вона не влучила якраз у їдальню, там, де ми були, але їдальню теж посікло. Якби ми там були в їдальні, то без смертей би не минулось. Це однозначно".
Перебувати у центрі далі було небезпечно. Тож керівництво вирішило відвести дітей у сусідню церкву – Троїцький собор. Своїх дітей жінка також забрала із собою.
Троїцький собор у Чернігові. ФОТО: Суспільне Чернігів
У церкві усіх поселили у невеличку кімнату. Деякі діти спали "валетом" на ліжках, інші – на матрацах на підлозі. Там вони прожили одинадцять днів, допоки в церкві не відключили воду та опалення.
"Малих діток було одинадцять, п’ятеро з них були в памперсах, а коли пропала вода, то до туалету у приміщенні ходити було не можна, і ми на ніч ставили відро у куточку. Всі, тридцять одна дитина, ходили на відерце, бо інших умов не було. Терпіти вже далі було не сила, тому що у нас з'явилися воші, і під кулями я брала діток і бігала з ними попід кулями до центру і стригла там їх налисо, аби нам не заразити цих людей, які знаходилися у будівлі", – каже Наталія.
Діти з соціально-психологічного реабілітаційного центру. ФОТО: Діана Третьякова
Жінка разом з дітьми сіла на евакуаційний автобус 18 березня. З Чернігова до Києва вони їхали десять годин.
"Коли ми виїжджали, то коридору ми ніякого не бачили. Це просто їхала поліцейська машина і два поліцейські з автоматами, а нас там більше десяти автобусів людей. Поля димлять, в полях крилаті ракеті і дорогами їхали такими, що то вгору, то вниз і діти почали блювати, бо ж оце така дорога нерівна. Блювали навіть у шапки, бо було нікуди, не вистачало пакетів", – розповіла Наталія.
Евакуація дітей. ФОТО: Світлана Онищук
На Київському вокзалі, волонтери посадили її з дітьми на найближчий потяг, він був до Івано-Франківська.
"Дуже страшно було, аби не загубити діток, тому що вокзал не освітлювався і кожній дорослій дитині вже вручила по маленькій дитинці, аби міцно трималися за руку. І кажуть вже все 5 хвилин і відправка, а ми ще біжимо до потяга. Боже, як ми у той потяг заскакували, просто на ходу".
В Івано-Франківську жінку і 30 дітей зустріли та поселили в одному з карпатських санаторіїв. Наталія каже, що у Франківську вони побачили, що там життя інше. Там нічого не розбите, не стріляють, люди ходять, кав'ярні працюють, на лавочках сидять люди, відпочивають.
"Таке було враження наче ми приїхали за кордон, що це не в Україні".
Через три місяці жінка повернулася додому, замість неї на Франківщину до дітей поїхали її колеги.
Евакуація дітей. ФОТО: Світлана Онищук"Всі співробітники якусь свою лепту вклали в цих дітей, в їх безпеку, в те, щоб їх сховати, щоб кухарі їх нагодували, кожен робив все, що міг. Це було важко, я вважаю, що кожен герой зі співробітників, але Наталі дісталося найважча доля, бо вона більше трьох місяців була з дітьми й була не вдома, поза межами рідного міста і стільки дітей і це майже цілодобова робота", – каже вихователька центру соціально-психологічної реабілітації дітей Діана Третьякова.
Діана Третьякова. ФОТО: Суспільне Чернігів
Наразі реабілітаційний центр, через отримані пошкодження під час бойових дій, не працює.
Детальніше дивіться у сюжеті:
