«До нас прибіг чоловік і сказав, що у двір до сусідів – Галини і Василя – росіяни привезли тяжкопоранену жінку. Треба щось робити, каже, інакше вона помре», – згадує мешканка села Льгів Михайло-Коцюбинської ТГ Інна події 8 березня.
На той час у Льгові, розташованому за 20 км від Чернігова, вже тиждень стояли окупанти. В останній день лютого в селі побачили підозрілу білу автівку. Мабуть, вивчали місцевість. А невдовзі прийшли й російські військові.
«Зайшли в село 1 березня. Напередодні ввечері в Левковичах розстріляли 4-х чоловіків. Коли вони заходили, я почула гул на вулиці — ніби щось важке їде. Відтулила на вікні портьєру — і бачу танк, а його дуло повертається просто в сторону вікна. Може, зреагували на рух. Я трохи не впала, — продовжує розповідь Інна. — Зразу вони поїхали в ліс. Тоді ще був зв’язок, тому люди подзвонили і передали нашим військовим, де вони. Наша артилерія попрацювала — і тоді вони прийшли в село. Почалися обшуки по домівках, лазили навіть по шафах, усе вигрібали, обшукували людей. Селилися в хатах, які їм підходили: виганяли навіть сім’ї з дітьми, якщо хата, як вони казали, мала хороше розташування — щоб їм із неї все було видно. Електричні стовпи позбивали танками. Зв’язок зник, ми ніби лишилися самі по собі».
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Читали «Хрест Гітлера» та палили прапор: як російські окупанти жили в Хотуничах (Відео)
Поранену, всю в крові, привезли в село 7 березня й залишили під хатою Василя Кузьмича зі словами «хотітє — лєчітє, нєт — пусть уміраєт».
У Льгові медичного працівника немає, на приїзд «швидкої» в село, окуповане росіянами, розраховувати не доводилося. Інна працює перукарем, має багаторічний досвід догляду за хворою мамою, потім — татом, але витягти кулю й зашити рану не змогла б. Єдиною в селі, хто на такому знався, була її сусідка Антоніна — лікар-ветеринар.
«8 березня мені кажуть: треба подивитися поранену, — розповідає Антоніна. — Я пішла — а в неї осколки по всьому тілу! І глибока, але, на щастя, чистенька рана від кулі. Я розуміла: якщо кулю не витягти і не зашити рану, то вона просто помре!».
І жінки наважилися: вирішили, що Антоніна оперуватиме, а Інна їй допоможе.
«Я добре знаю, як у тварин все влаштовано: коти, собаки, корови… А тут витягати кулю з людини, — говорить Антоніна. — Було страшно — і не так щось неправильно зробити, як що антисанітарія! Але особливого вибору не було. Я сходила по інструменти, вони лежали вдома, якраз теж продезінфіковані. Ми все обробили й почали. Рана була глибокою, куля дуже важкою — дістати її затискачем не вдавалося, довелося просто руками. Обробила краї, зашила. Потім подіставала осколки, де дуже глибокі рани — зашивали. На спині вона не дала нам обробити рану, дуже кричала. Потім із тією раною почалися проблеми».
Відтоді навідувалися до Тані (коли жінка прийшла до тями, дізналися, що саме так її звуть) щодня: потрібно було перев’язувати, потім — зняти шви.
«Ми виламали дошку в паркані й бігали городами, бо росіяни сказали, що як побачать когось двічі на вулиці — розстріляють, — пригадує Інна. — Могли зупинити, поставити на коліна, руки за голову — куди йдеш і навіщо? Могли обшукати. Від такого було страшно й гидко, тому ми й бігали городами. А вони стріляли нам просто під ноги. Чудово знали, куди й чому ми ходимо, бо всім було відомо, що в тій хаті лежить поранена, самі ж її туди і привезли. Але все одно стріляли, а ми все одно бігали».
Коли Таню привезли, при ній не було документів. Вже пізніше дізналися, що вона з сусідньої громади, з села Кувечичі. Того дня, коли її поранили, вони їхали до Чернігова, в лікарню.
«День, коли нас покликали до сусідів подивитися поранену, я ніколи не забуду, як і той час, коли ми бігали городами, щоб віднести їй трохи бульйону чи сиру, а ззаду чули постріли, — насамкінець говорить Інна. — Кажуть, коли людина має все, вона нічого не навчиться. Ми мало все не втратили. Але ми живі, життя врятоване, ворог змушений був піти, рани поступово загоюються, а в аптечці про всяк випадок лежить запас антибіотиків».
Джерело: Український кризовий медіа-центр за підтримки IMS (International Media Support), ОТГ_Інформ_Чернігівщина
–
