Війна вплинула на всі галузі життя і на культурну також. Це виявляться не лише в тому, що з’являються патріотичні пісні, відео і фільми, а й у тому, як «почуваються» заклади культури. Нинішня розповідь – про Чернігівський обласний художній музей ім. Ґалаґана. Як вистояв у буремний час і як долає нинішні виклики. Про це і не тільки – в інтерв’ю з директором закладу Юрієм Ткачем.
Пане Юрію, чи виявився музей готовим до повномасштабного вторгнення ворога на Чернігівщину?
Звісно, ніхто не думав, що така ситуація станеться, але ми були наполовину готові. Як і кожен музей, мали алгоритм дій. Зокрема, було все передбачене – хто що робить, яка послідовність дій щодо збереження колекції тощо. Але, як завжди, на заваді стало недостатнє фінансування. Тобто ми не були повністю забезпечені матеріально. Перед 24 лютого закупили пакувальні матеріали, та їх не вистачило.
Тож 24 лютого ми пакували найціннішу частину колекції, а потім решту, і переміщали в безпечне місце.
Тобто 24 лютого ви і ваші працівники були на роботі?
Зранку 24 лютого практично всі працівники зібралися, крім тих, які були в селах і які вже не могли доїхати до Чернігова, бо до їхніх сіл або танки вже підходили, або снаряди вибухали.
Усі інші зібрались у музеї і, відповідно до тих алгоритмів, які в нас були, провели потрібні роботи. Ми зняли повністю всі експонати з експозицій. До речі, кожен музей має список експонатів першої, другої, третьої черги… Найцінніші ми всі упакували за день. Роботи було багато, але всі працювали злагоджено та швидко.
Наприкінці дня я всім подякував і сказав, що зрозумію, якщо хтось залишить місто. Але керівництво ходитиме на роботу, поки буде можливість. До того ж, у музеї можна сховатися від невеликих обстрілів. Тому я сказав, що чергуватиме керівництво музею.
Ваше рішення було підтримане?
Головний зберігач фондів Марина Гриценко одразу висловила бажання бути весь час у музеї. Вона дуже відповідальна людина та разом із донькою переїхала до музею. І була тут увесь час облоги. Чи допомогла б вона чимось, чи ні в разі чого – це вже питання. Але практично постійно вона перебувала в закладі. Бо тут, на її погляд, було безпечніше, ніж у квартирі на п’ятому поверсі. Іншим працівникам теж запропонував залишатися в музеї, за бажанням. Ніхто, щоправда, не захотів, усі ходили додому.
Більшість наших працівників пережила облогу в Чернігові.
То яку роботу виконували в музеї надалі?
Кілька наступних днів ми робили те саме, що й 24 лютого, – ховали експонати, документацію, робили резервні електронні копії документів.
Коли почалися більш інтенсивні обстріли, до музею ходили тільки на чергування відповідальні працівники.
А після 6 березня, коли біля музею вибухнула міна, в закладі вибило 30 вікон, побило фасад. Причому половина цих вікон – це вікна фондосховищ. На щастя, експонати не постраждали, але постраждали меблі, стелажі, стеля, проводка, комп’ютерне обладнання, бо засипало різними уламками кабінет відділу фондів. Повністю знищено кабінет реставратора з усім обладнанням й усіма фарбами. Навіть ґрати металеві на деяких вікнах вивернуло вибуховою хвилею. Після такої шкоди в ці зали, допоки не поставимо вікна, не можемо повернути колекцію на зберігання. Бо немає відповідних умов.
Тож від 7 березня і майже упродовж місяця займалися тим, що забивали вікна. Спершу плівкою, дошками зсередини. А потім ще й знадвору. Нам допомагали волонтери, тероборона. Вікна ми забили, зловмисникам проникнути в музей не можна, але все одно потрапляє вітер і волога. І ми не можемо контролювати в приміщеннях відповідний температурно-вологісний режим. Це три зали фондосховищ повністю – майже 200 квадратів, які повністю зараз непридатні. І також, як уже казав, кабінет відділу фондів і кабінет реставратора.
Також вибито вікна підвальних приміщень, скло в інших кабінетах – одне вікно Ґалаґанівської зали дуже пошкоджене. Але варто зазначити, що з нових пластикових вікон постраждало тільки одне і то через влучання саме уламків міни, які побили раму.
Оце вікнами займалися упродовж березня. Майже весь березень мали величезні проблеми з електроенергією, бензину дістати майже неможливо було. То генератор наш використали буквально кілька разів і то на трішки. Хлопці зробили грубку у дворі, гріли воду там, чай готували.
.
То виходить, що нині в музеї голі стіни?
У залах немає нічого, експозицій немає і до закінчення воєнного стану ми не будемо експонувати саме нашу колекцію. Бо це небезпечно. Усі знаємо про ситуацію вчорашнього дня, коли обстріляли торговельний центр у м. Кременчук. Нині небезпечно збирати людей, казати, що ми відкриті. Тому колекція наразі знаходитиметься там, де вона є. Будемо чекати перемоги.
Заклад повернувся до повноцінної роботи, якщо її, звісно, можна так назвати?
На щастя, окрім названих, музей більше матеріальних втрат не зазнав. Працівники наші живі-здорові, майже всі повернулися на роботу. Хтось працює дистанційно. Адже все одно робота музею як закладу забезпечується, ми не припиняли її.
З першого дня, після того, як було вибито вікна, я почав писати до різноманітних фондів, звертався до міжнародних і всеукраїнських організацій. І нам надали матеріальну допомогу – привозили волонтери медикаменти, матеріали для пакування, продукти. Це ще під час облоги. Ми дуже вдячні за цю допомогу. Потім відгукнулися на мої звернення кілька організацій, надали нам, щоправда, це в травні, фінансову допомогу на відновлення матеріальної бази, комп’ютерне обладнання, змогли купити матеріали для реставраційної майстерні, буквально вчора їх отримали. Закупили їх у Польщі за благодійні кошти. І наш реставратор зможе вже планово працювати.
Над чим нині працюють музейні працівники?
Коли у квітні повернулися до своїх робочих місць після облоги, ми продовжували нашу планову діяльність. Без відвідувачів, щоправда. Нині музей проводить експертизи, адже багато художників продають свої роботи за кордон, тож нам на експертизу приносять картини. Замовляють у нас експертні довідки.
Ми продовжили нашу роботу з підготовки всіх тих виставок і постійних експозицій, які були перервані вторгненням. Ми плануємо після перемоги їх одразу втілити в життя.
Готові відкрити оновлену Ґалаґанівську залу, постійну експозицію професійного українського іконопису, залу постійної експозиції графіки, якої в нас дуже багато. Тут будуть експонуватися графічні твори, але різної тематичної спрямованості.
Продовжили роботу над нашими поліграфічними виданнями. Готуємо до друку каталог зали постійної експозиції декоративно-ужиткового мистецтва. Вірю, що ми його зробимо і видамо після перемоги. Також готуємо кілька дрібніших поліграфічних видань.
На перспективу готуємо інші зали постійних експозицій.
Якісь онлайн-проєкти реалізовуєте?
Звісно. Ми зосередилися на онлайн-експонуванні та онлайн-проєктах, робимо публікації в соцмережах. Проєкт щодо публікацій до якихось цікавих дат, днів народжень художників чи свят започаткували ще до війни. Людям подобається, отримуємо позитивні відгуки.
Також 17 травня запустили проєкт «Inter arma…», що у перекладі з латини означає «На війні». Це роботи митців під час широкомасштабної війни. Ідея виникла, коли побачив роботи Віктора Оніщенка, нашого чернігівського художника, який писав роботи під обстрілами. Він охоче надав фото своїх робіт для проєкту. Відгукнулися й інші художники. Але це проєкт не лише про руйнування, а й про незламність життя, неперервність творчості, що навіть у такий складний час мистецтво продовжує жити і підтримує віру в незламність України, нашого духу та народу. Уже готуємо другу частину цього проєкту. Також готуємо плакатну виставку за мотивами робіт Катерини Васєчко. Працюємо і над іншими проєктами.
Ми готові експонувати тимчасові виставки, але не з фондової колекції. Єдине, що зараз ми не можемо їх анонсувати та збирати публіку. Втім, їх розміщувати і робити онлайн-проєкти – можемо. Поки що для відвідувачів ми зачинені. Безпека передусім.
–
Спілкувалась Ірина Осташко
