За інформацією: Суспільне Чернігів.
Варвара Коваленко. Суспільне Чернігів
Жінка народилася у сусідньому селі Шевченкове. У Новий Лад вийшла заміж. Усе життя пропрацювала на місцевій фермі. Коли 14 років тому поховала чоловіка, залишилася на господарстві сама. Її діти та онуки живуть окремо.
"Ото корінням уже вросла. Мені діти казали, що чого я тут сиджу? Не можу я вже знятись і піти. Кажу: «Діти, ви мене звідси, як зірвете, то вже з корінням». Так вони тепер кажуть: «Що хочете, те й робіть. Аби довше жили»".
Будинок Варвари Коваленко та її собака Патрон. Суспільне Чернігів
"Подобається жити в тиші та за особистим графіком"
Пані Варвара показує своє господарство. Має пса Патрона, козу Зірку та чотирьох курей — донедавна їх було 10, каже жінка, але на курей постійно полюють лисиці. Також вона обробляє 10 соток городу.
"Ото зелене — то все козяче. То овес на сіно і то овес на сіно. То — люцерка. Ну, а це картопля. Капуста, перець, бурячки, морква. Оце, поки цибуля — це мій город. То часник, то цибуля, то полуниця".
Коза Зірка. Суспільне Чернігів
Зі слів Варвари Коваленко, їй подобається жити в тиші та за особистим графіком. Розповідає, як зазвичай проводить свій день.
"Встала о пʼятій ранку — пішла годину посапувала. Прийшла — давай поратись. Кави попила. Ага, ще можна піти. Ще пішла годину попрацювал на городі. Почало сонечко припікати. Пішла в хату, полежала — ні, треба посуд помити, тряпку попрати, подивитись, де мої кури, що коза робить. Наламати козі".
Варвара Коваленко сапає на своєму городі картоплю. Суспільне Чернігів
Колись у селі було 175 дворів і понад 500 людей
Пані Варвара знайомить знімальну групу зі своїм сусідом — Олексієм Мизюком:
"Знайомтесь. Оце ми з Григоровичем вранці і в обід. Ввечері його немає. Він рано лягає спати", — розповідає жінка.
Олексій Мизюк та Варвара Коваленко. Суспільне Чернігів
Олексій Мизюк каже:
"У карти граємо, допомагаємо: дровину, води принести. Живемо. А що ще робити? Молодь порозбігалася, старші повмирали і все. У цьому селі колись було 175 дворів і понад 500 людей навіть. У нас кладовище є — все село лежить на кладовищі. Майже все".
"А що мені у місті робити? Скучно там, тут веселіше"
Чоловік розповідає: все життя він пропрацював на заводі у Прилуках, а на пенсії приїхав у рідне село. 12 років тому поховав дружину, відтоді живе сам.
Олексій Мизюк показує своє житло. Суспільне Чернігів"А що мені у місті робити? Скучно там. Тут веселіше. Тут природа. Тут до нас ходять різні звірі — лосі приходять. Отут лось ходив. Бобри навіть є. Свині, кози дикі, зайці, білки. Людей немає в селі. Нас залишилось тут пʼять душ. Корінний — я один. Он мій кіт виглядає. Рексе, піди його поганяй. У мене тут немає ні паркану, нічого. Я все розібрав. Немає корів. Нікому ходить, ні од кого грозитись вже. Оце моя хата, вже старенька. Нічого, на наш вік вистачить. Я не закриваюсь. Отак замок накинув. Заходьте. Вода стоїть про запас. Оце таке в мене житло. Там я сплю. Холодильник. Мікрохвильовка. Телевізор. Все є. Живемо".
Олексій Мизюк рубає дрова. Суспільне Чернігів
Чоловік має невеликий город. Ліки та пенсію йому приносить соціальна робітниця.Також щотижня діти привозять готові страви, воду він бере у місцевих дачників, які мають свердловину, будинок опалює дровами, які заготовляє самостійно.
Читати ще
Читати ще
Соціальна пенсія після отримання паспорта: як живе без виплат серед лісу єдина жителька Селища, що на Чернігівщині
Читати ще
«Свічку запалю, поїсти наварю щось»: як зустрічає Новий рік один з останніх жителів Марсу, що на Чернігівщині
Читати ще
«Люду багато було — вже повідмирали»: як живе єдина жителька перейменованого села на Чернігівщині
