У Нових Бродах в останню дорогу провели Василя Авраменка.
Про це повідомляє Менська громада.
Василь Валентинович Авраменко народився 14 лютого 1990 року. Сім’я проживала в Чернігові, а згодом переїхала на малу батьківщину — до села Нові Броди Менської громади.
Його дитинство і юність минули в Чернігові, де він навчався у загальноосвітній школі І-ІІІ ступенів № 30 м. Чернігова. Учителі та друзі пам’ють його здібним, добрим і спортивним хлопцем — він чудово бігав, захоплювався конями, багато читав та завжди прагнув до саморозвитку.
Згодом Василь вступив на механіко-технологічний факультет Чернігівського державного технологічного університету, де опановував спеціальність інженера-механіка. Та через життєві обставини довелося перервати навчання, і він знайшов себе у професії. Працював на різних роботах у Чернігові та Києві, і згодом став справжнім професіоналом та бригадиром на найбільшій Київській ТЕЦ-5. Його цінували за золоті руки, відповідальність і надійність. У складі робочих груп виконував відповідальні завдання за кордоном. Батьки переїхали до Нових Бродів, і Василь провідував їх під час відпусток.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Унаслідок атаки отримав смертельне поранення: Чернігівщина зустрічатиме свого Героя
Коли почалось повномасштабне вторгнення росії в Україну, Василь мав їхати у чергове робоче закордонне відрядження до Фінляндії, пригадує мама Воїна. На руках уже був квиток. Але він без вагань сказав: «Я що, боягуз? Усі йдуть воювати, а я кудись поїду?» У перший же день війни, 24 лютого 2022 року, він добровільно прийшов до Чернігівського ТЦК та став на захист рідної землі.
На фронті Василь проявив себе так само сумлінно й дисципліновано, як і в цивільному житті. Побратими та командування знали: на нього завжди можна покластися. Він служив оператором безпілотних літальних апаратів у складі батальйону безпілотних систем 1-ї окремої важкої механізованої Сіверської бригади, мужньо виконуючи свій обов’язок у званні солдата. За свою службу Воїн був нагороджений медаллю. Вважав свій військовий обов’язок найважливішим завданням. Навіть під час служби в армії Василь не полишав мрій про освіту — відновився на навчанні в інституті та планував продовжити освіту на профільній кафедрі.
На жаль, 30 вересня 2026 року внаслідок важких поранень, отриманих у бою за свободу і незалежність України, серце Василя зупинилося в Сумській обласній клінічній лікарні.
У Героя залишилися мама, рідна сестра та племінник. Батько помер ще до війни.
–
