Село Ченчики Корюківського району має давню цікаву історію і бере назву від ченців, які тут мешкали. Однак зараз в селі всього три жительки, дві стоять на обліку Центру надання соціальної підтримки Холминської селищної ради. Дорога піщана і ходять легенди скільки автівок доводилось тут витягувати тракторами.
Нема дороги, нема мешканців, нема магазинів. Навіть велосипедом складно пересуватись місцями.
Працівниця соціальної служби Олена фактично єдиний зв’язковий стареньких бабусь з зовнішнім світом. А запити всі ті ж – вода, продукти, ліки, дрова, прибрати, помити – пані Олена не відмовляє ні в чому – робить все, що попросять.
Бабусі дуже лагідні до Олени та в розмові називають «донечкою» і вона відповідає взаємністю – постійно з ними на зв’язку, ставитися з повагою, жаліє та, своєю чергою, називає стареньких «молодцями».
Пані Людмилі 86 років, все життя працювала поштаркою в цьому селі. А пані Вірі 85 років, досі займається рукоділлям і охоче розповідає про свою родину. Син пропонував її забрати, але сказала «зі своєї хати нікуди не піду».
Неможливо уявити їх тут проживання без допомоги і як говорить соціальна працівниця, пані Олена – «Будем якось доживати…» Але знаєте, ми маємо не тільки доживати, а і жити в громаді, жити краще.
Текст і фото Андрій Олексієнко
