Кожна людина у своєму житті має виконати якусь особливу місію. Щоправда, не всі одразу розуміють, у чому її суть. На пошук нових сенсів життя можуть піти роки. Причому трапляється так, що задля вищої мети доводиться жертвувати тим, що маєш. Так було і в Тимура Блинця (отця Тимона), сьогоднішнього героя нашої традиційної рубрики «Люди».
Тимур Блинець народився в Росії у Псковській області в місті Гдов. Хоча насправді родини батька та матері – із Седнева.
«У Росії служив дід, там і одружився. Там народилися мій батько і я», – зазначив отець Тимон.
У 1990 році з розпадом Радянського Союзу родина повернулася до України, до рідного Седнева, де Тимур закінчив місцеву школу, а після неї одразу подався на заробітки.
«Уже й точно не знаю, ким мріяв стати у дитинстві. Здається, водієм хотів бути, бо батьки працювали при радгоспі, то мене малого цікавили трактори й машини. Але вабила й церква, бо в Росії поруч із тим місцем, де ми жили, був монастир у місті Печори під Псковом. Із мамою завжди їздили туди. Цікаво було ченців мені побачити, адже це незвичайні люди.
І в Седневі мене водили до Свято-Успенської церкви. Це козацький храм. До речі, хрещений я у Седневі. При хрещенні отримав ім’я Тимон. Тож нині я – отець Тимон», – розповів священник.
До священства чоловік спробував себе на різних роботах.
«Спершу різноробом був, потім навчили мене інших справ – плитку класти, різними будівельними роботами займався. Мабуть, найбільше з плиткою працював. Коли повернувся із закордонних заробітків, працював у Чернігові у відділі освіти Чернігівського району, спершу робітником, потім начальником господарської групи. Тобто керував завгоспами по всьому району», – розказав чоловік.
За словами отця Тимона, духовний його шлях торований паралельно із його роботами. Бо одразу, як батьківська родина переїхала до Седнева, звернули увагу на Свято-Георгіївський храм.
«Одразу після 11 класу мене обрали депутатом селищної ради, і разом з однодумцями ми добивалися відродження Свято-Георгіївської парафії. А також передачі храму на реставрацію. Реставраційні роботи стартували, але швидко загальмували, причому прогресу нема понині.
До речі, нашу церкву навіть у Пирогів хотіли забрати. Але громада була проти, збирали підписи. Відстояли храм.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: У священника з Чернігівщини понад рік живе білка Степан (Фото)
У нас священик молодий служив, то я висвятився у диякони. І сім років був дияконом. А нині вже чотири роки, як священник. Я поступово зрозумів, що церковна справа мене затягує дедалі більше. Я і голова релігійної громади, і засновник її, також навчався потроху заочно – склав потрібні іспити, бо після 30 років на очне навчання не йдуть. Я перший у роду священник. Лише був родич за лінією матері, який при храмі служив казначеєм. Його могила – на храмовій території Свято-Георгіївської церкви», – розповів духівник.
Церква кардинально змінила життя Тимура Блинця.
«Дружина моя сказала, що не виходила заміж за священника. Адже до священства я працював менеджером у гіпермаркеті «Вена», мав хорошу зарплату. Але я не встигав бути в церкві і на роботі. Тому зробив вибір не на користь коштів, що й вплинуло на наші сімейні стосунки. Скандали були. Дружина пішла, то я сам виховую неповнолітню дитину. А взагалі у мене два сини. Один із мамою в Києві живе, а один – зі мною», – зізнався отець Тимон.
Та хай би там що, свого життя поза церквою і священством чоловік уже не уявляє. Каже, що, мабуть, такий у нього хрест, який він несе, і звертати з цього шляху не збирається.
«Я хочу, щоб церква і священники повернулися до того русла, яке має бути. Я не беру гроші за свічки і треби. Вважаю, що людина має давати стільки, скільки може. Хоча й нелегко через це фінансово доводиться. Але, на мою думку, церква такою і має бути. Вона має бути відкритою, там мають сміятися діти, а не домінувати якісь канони та чорні хустки. Адже Господь – це добро», – переконаний отець Тимон.
За його словами, до священників люди здебільшого йдуть із проблемами. Тим паче, що сучасні гаджети дозволяють і посеред ночі писати. Духівник каже, що нікому не відмовляє у такому спілкуванні.
«Я життєвий шлях пройшов, у житті бачив різне. Тому відповіді маю. Звісно, не на всі питання. Може, чогось я і не розумію. Але якось вдається мирити пари, які хочуть розлучатися. Бо бувають такі, що приходять радитися.
А взагалі в людей різні життєві проблеми. Наприклад, не можуть пару знайти, дітей мати. І дивишся, з чого воно йде в них. Часто буває, що гріх не на них, а на батьках чи навіть на дідусях із бабусями. І з цього шукаємо вихід, що треба робити. Багато невінчаних пар живуть і дивуються, звідки проблеми. Є душевнохворі люди, є чимось одержимі, водять до мене діток-інвалідів із церебральним паралічем. Усі йдуть до Бога, хочуть врятуватися», – розказав священник.
Церковні справи повсякчас вносять корективи в щоденне життя духівника. Сам каже, що колись ремонти в квартирах людям робив, а тепер храми будує. Зокрема через будівництво храму в селі Смичин, що на Городнянщині, і постійну турботу про Свято-Георгіївську церкву Тимур Блинець спить усього по п’ять годин на добу. Адже, окрім іншого, ще треба піклуватися про сина, приділяти йому увагу.
«Якби тримав господарство, взагалі нічого не встигав би. Я ж нічого не саджаю, часу не маю. Хіба що петрушку, цибульку та іншу зелень. Що мама дасть із вирощеного, то й добре. Люди картоплею допомагають.
Трави цьогоріч багато, без кінця кошу, вдома викосив, треба їхати в іншому дворі косити, потім церква… 30 соток треба викошувати. І так по колу: влітку траву кошу, а зимою сніг чищу», – зазначає він.
Отець Тимон має і чітку мету свого життя. Каже, вона в тому, щоб довести до логічного завершення справу, яку розпочав багато років тому.
«Зберегти Свято-Георгіївський храм. Адже це – козацька родова церква наших дідів і прадідів. Хочеться, щоб вона залишилася нашим онукам і правнукам. Мені вона болить. Це пам’ятка національного значення. І ситуація з нею така, що я вже хотів на Київ іти з хрестом. І не відмовляюся від своїх слів. Держава жодної копійки за 10 років не дала. Тільки обіцяють. А в нас немає коштів, щоб провести реставрацію самотужки. Бо тільки проєкт 450 тисяч гривень вартує, а на ремонт увесь рахували – десь шість мільйонів треба. Хоча і програма є, згідно з якою передбачається реставрація. Але була комісія і сказали, що навряд чи гроші будуть.
.
Окрім того, особливо щось робити без різних дозволів ми не можемо. Звісно, поточні ремонти виконуємо. Вони завжди важкі, бо щороку доводиться робити ту саму роботу – немає відливів, то фундамент взимку намокає і тріскається, влітку осипається. Восени його штукатуримо. І щороку одне й те саме.
Зараз ми назбирали будівельних матеріалів різних, обробимо храм від грибка на осінь. Бо знову ж дощі будуть. Десь підфарбуємо, поутеплюємо, електропроводку будемо вести. І фундамент, знову ж таки, треба ремонтувати. Оце такі плани на цей рік», – поділився отець Тимон.
Кінцеву ж мету докладених зусиль він вбачає так:
«Зайти у церковний двір і побачити красу. Щоб усі ремонти були дороблені і стало охайно. Щоб була нормальна вбиральня для людей, які приїжджають. Щоб були газони і лавочки».
–
Спілкувалась Ірина Осташко
