І це не Прилуки, якби хтось міг подумати, а Мена. Вже у 2-й половині ХІХ ст. це містечко було відоме як центр тютюнової промисловості в губернії. Тут вирощували четверту частину від того, що в цілому тоді вирощували на Чернігівщині. Крихітні, у порівнянні із площами під зернові культури, — тютюнові плантації генерували майже третину всього торгового прибутку краю (тютюн займав менше ніж 4-5% від усіх посівних площ порівняно із зерновими, під які віддавали до 70-80% земель). Мену, напевно, можна назвати піонером, де розвинулося і звідки поширилося тютюнництво у регіоні у ХІХ ст. Хоча за даними краєзнавців тютюнництво тут почало розвиватись ще за часів Гетьманщини, тобто практично на сто років раніше.
Рослина табаку навіть була зображена на печатці менської сотні. Тут вирощували табак сорту «буркун», який за своїми якостями дуже близький до звичайної махорки, хоча місцеві його називали на свій лад – «бокун». Власники цієї перспективної сировини вирішили розвивати цю справу й надалі, ба – більше, з метою покращення якості тютюну у містечку був збудований тютюно-ферментаційний завод поблизу залізниці, який працював до сер. XX ст. Продукцію продавали на місцевих ярмарках, а також вивозили у сусідні держави, забезпечуючи стабільні надходження до бюджету губернії.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Якої погоди чернігівцям чекати на вихідних
Для довідки: на к. 1880-х рр. Лівобережна Україна (де лідирували Чернігівська та Полтавська губернії) давала близько 83% усього обсягу тютюну, зібраного в Україні. Понад 90% валового збору забезпечували дрібні селянські та козацькі господарства, для яких продаж тютюну був основним джерелом отримання готівкових грошей. Хоча основна питома вага фінансових доходів від оптового продажу концентрувалася в руках великих місцевих купців-баришників. У Мені – це відомі «тютюнові магнати» Савенко та Соломник. Тютюн на Чернігівщині мав унікальний статус: за обсягами вивозу (експорту за межі губернії) він наближався до зернових культур. Тютюнництво за рівнем прибутковості значно перевищувало традиційне зернове господарство, що робило його ключовою товарною культурою багатьох повітів губернії, у т.ч. й найбільш інтенсивною та грошовитою культурою регіону.
Відносно будівлі тютюново-ферментаційного заводу, то вона вціліла до наших днів та використовується, проте там вже не працюють з цією культурою.
А печатку менської сотні та зображення на ній тютюну можна побачити у Менському краєзнавчому музеї ім. В. Ф. Покотила.
–
Джерело: Чернігівщина туристична, за матеріалами Менського краєзнавчого музею ім. Покотила, mena.org.ua, epub.chnpu.edu.ua, calameo.com
