Євдокія Недашківська сама у 10 років пережила авіабомбування Другої світової, а нині колишній бібліотекарці з Чернігова 91 і знову пережити холод, голод та жах війни їй було важче. Але виїхати у безпечне місце жінка відмовилась, щоб берегти десятки картин свого чоловіка, який все життя малював Чернігів і пейзажі України, йдеться в ТСН.
У невеликій трикімнатній квартира у центрі Чернігові майже усе завішано картинами. Їхня власниця розповідає, як виживала, коли російські війська обстрілювали її місто. «У ванні : дожилась, за стільки років я ніколи так не сиділа, не боялася, не переживала», – каже вона.
У своїй ванні зустріла свій 91 день народження. «1931 рік, 7 березня було», – каже жінка.
У її житті – це вже друга війна. Першу – вона дуже добре пам’ятає, тоді маленька Євдокія з родиною жила на Сумщині. Пригадує як мама ховала її та старшу сестру від солдатів на горище. «Одягла мене в старе ганчір’я, я била повна. Намагалися ховатися, але жодного разу не було, щоб ґвалтували», – пригадує жінка.
І як всі раділи, коли батько повернувся з війни. Гола і боса, так згадує своє дитинство в Другу світову. «Як у війну ми мучились, їсти нічого, на поля ходили, гнилу картоплю збирали, щавель», – каже жінка.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Ярмоленко купив для Чернігова машину “швидкої допомоги”
Вона знову пережила голод і холод і понад місяць облоги у ванні своєї квартири, вона вже прощалась із життям. «Я сильно виснажувалась, сильно захворіла. Крутилась голова, думала, що не встану, вже кінець, вже прощалася, ноги потекли. Хліба немає, ні буряку ні картоплі, нічого немає. Це жах», – розповідає жінка про свої будні.
Дві доньки, які теж живуть в Чернігові, вмовляли пані Євдокію виїхати з міста, але вона відмовилася. Вони теж через неї залишилися, бо знали – мама не може залишити квартиру, де зберігається колекція картин їхнього батька і її чоловіка. «Ми 62 роки прожили. Я хвилювалась, вони пропадуть і не буде пам’яті, скільки праці вкладено», – переконує жінка.
Семен Недашківський відомий чернігівський художник, який все життя малював рідні місто і край. Його картини є в місцевому музеї, але головна колекція – у квартирі дружини. І вони тут не лише на стінах,багато просто акуратно складені і заховані. На картинах красива Україна, часто це осінь, ліси та поля Чернігівщини, старовинні храми Чернігова. Картини показують гостям як найбільший скарб і бережуть у кімнаті, яка найбільш захищена двома стінами.
Найстрашніші дні, згадує пані Недашківська, коли горіла будівля неподалік. Бачила як вона вибухнула і чула як неподалік на стадіон прилетіли 6 п’ятисоткілограмових бомб. «Боялась, щоб не згоріли картини, вогонь міг перекинутись далі», – пригадує свої переживання жінка.
Нині, коли російські війська відступили від рідного міста Євдокія Миколаївна попри руїни і згарища навкруги – радіє, що картини вціліли. А ще розмірковує, в якому статусі житиме після цієї війни.
«Коли закінчилась Друга світові війна, нам дали статус дітей війни і пільги. Зараз мені 91 рік, довелося пережити другу війну ,який же тепер буде статус у довжгожитель, який пережив страх і жах цієї війни в Україні», – розмірковує жінка.
Хоча визнає найважливіше не статус. «Я чекаю перемоги в Україні», – каже вона.
–
