У складні часи проблем із пандемією та економічними негараздами українців завжди рятував гумор.
Хоч як було б складно, та коли людина оптиміст і може собі дозволити сміх, усі негаразди рано чи пізно залишаться позаду.
ЧЕline вирішив розпитати політиків Чернігівщини про їхні улюблені анекдоти.
Ратан Ахметов, голова Корюківської громади
«Росіянин з американцем у часи СРСР сперечаються про свободу. Американець каже, що може прийти в Білий дім до свого президента Рейгана, стукнути кулаком по столу і сказати:
— Mr. President, мені не подобається той шлях, яким ви ведете нашу країну.
Росіянин відповідає:
— Та я теж можу прийти в Кремль до Генсека, стукнути по столу і сказати, що мені не подобається, як править країною президент Рейган».
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Чи існує жіноча дружба: жителі Чернігівщини поділилися власним досвідом
Ірина Соломаха, депутат Чернігівської міської ради
«Жили-були собі два куми. Приятелювали. Але от прийшли на українську землю загарбники. Тоді один із кумів пішов у партизани, а інший пішов служити окупантам.
Той, хто служив загарбникам, не здавав кума, який був у партизанах.
Але от оголошують окупанти: хто здасть партизана – тому корову. Почухав прихвостень потилицю, кум кумом, але ж корова… І здав товариша.
Іде додому кум-зрадник, веде корову. А тут назустріч окупанти вже зв’язаного та побитого іншого кума ведуть на страту. Порівнялися. Кум-партизан плюнув іншому в пику.
Той зупинився, витерся й ображено питає:
– Та чи ви, куме, образилися?»
Сергій Гривко, народний депутат України
«— Хто у вас в домі хазяїн: ти чи дружина?
— Звісно, я!
— А чого ж ти, коли вип’єш, спиш під дверима?
— Бо — хазяїн: де хочу, там і сплю»!
Олег Куделя, екс-голова Срібнянської громади
«Попали якось у ловчу яму кінь, ведмідь і вовк. Сиділи день, другий, їсти захотілося і вирішили з’їсти коня.
Кажуть ведмідь із вовком це йому, а той відповідає:
«Добре. Їжте, але перед цим виконайте моє останнє прохання. Мені мій батько написав на копитах свій заповіт, то хочеться знати перед смертю, що то за важливі слова. Прочитайте мені».
Ну, вовк із ведмедем підійшли ззаду читати, а кінь їх як ударить копитами. Вовка одразу на смерть, а ведмідь ледь живий лежить і думає:
«Ну, гаразд, вовк хоч грамотний, то пішов дивитися, а я й читати не вмію. Навіщо туди поліз?!»
До речі, слід зазначити, що сміливців, які в статусі «поважного політика» чи «посадовця» дозволили б собі розповідати анекдот, на Чернігівщині виявилося не так уже й багато. Більшість «робітників на благо народне» пропозицію поділитися гумором відхилила. Як кажуть, не годиться керівництву анекдоти розповідати.
–
