Березнянські пряники внесено до обласного переліку елементів нематеріальної культурної спадщини.
А відродила забутий смак давніх пряників Марія Шевченко, яку в селищі Березна, мабуть, знають усі. Адже жінка активна, з невтомною вдачею, 40 років відпрацювала у КЗ «Березнянський навчально-реабілітаційний центр», який раніше іменували школою-інтернатом. До того ж, останні 25 років своєї трудової діяльності була директором цього закладу.
Пані Марія пишається тим, що вона народилася саме в Березні. За її словами, в цьому ж населеному пункті проживали її родичі до сьомого коліна.
Уже кілька років, як пані Марія вийшла на заслужений відпочинок. І саме на заслуженому відпочинку захопилася пряничною справою.
За словами жінки, в давнину в Березні такі пряники називали «Бариня» і «Кавалер». «Бариня» була у формі лялечки, а «Кавалер» – ніби вершник. Пані Марія навіть ціну пам’ятає – коштували вони 20-25 копійок.
«Мати з базару завжди приносила такі пряники. І їх продавали кілька жінок біля колишнього автовокзалу, а в поминальні дні – на кладовищах. Смак цього пряника я запам’ятала на все життя. На щастя, нині цей смак я відшукала. Багато жителів селища смак цього пряника пам’ятають, і коли я їх пригощаю, кажуть, що це саме він», – розповідає жінка.
Однак знайти рецепт пряника зі смаком дитинства виявилося не дуже просто. Але якщо чогось сильно бажаєш, то результат неодмінно буде.
«Зараз дуже модно випікати імбирно-медові пряники. Тож я весь час купувала ці пряники і пробувала їх, більше сотні різних перепробувала. Вони смачні, але смак все одно не той.
І якось я почала розбирати домашній архів, старі фотографії, якісь записи й таке інше. Ми з чоловіком проживаємо в будинку його двоюрідного діда. Як жили ще тут свого часу родичі цього діда, була пожежа, то залишилися обгорілий старовинний Псалтир і залишки Біблії. В ці книги були вкладені листочки з різними записами.
Родина цього діда займалася випічкою бубликів – і це був їхній заробіток, бо вони їх продавали. І серед листочків в обгорілих книгах я знайшла один із рецептом. Не було написано, що то пряник, лише був вказаний перелік продуктів. І оце перед Новим 2021 роком вирішила зробити випічку за тим рецептом, бо розуміла, що то мають вийти пряники», – повідомляє Марія Шевченко.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Як вшановувати пам’ять Героїв сучасної війни і на чию честь варто перейменовувати вулиці на Чернігівщині
Спершу пекла лише для себе. Траплялося, що й не вдавалося, особливо прикрашати. Але те, що відшукала потрібний смак жінка зрозуміла одразу.
«Потім я подумала: а чому б не навчитися ще й їх прикрашати? Тож почала опановувати мистецтво прикрашання. Як навчилася прикрашати, взялася пригощати жителів нашого селища пряниками. Адже я хотіла отримати від людей підтвердження, що це той самий смак. Та й пекла більше, ніж ми могли самі з’їсти. Адже пряники – це такий продукт, якого не треба їсти багато. І люди, які пам’ятають той давній смак, кажуть, що це дійсно він», – розповіла пані Марія.
Смак у пряників – давній, натомість форми і вигляд – дуже сучасні й навіть оригінальні. Смак пряників уже відомий далеко за межами Березни. Часто пані Марія пригощає пряничками діток і наших захисників.
Також варто зазначати, що разом із березнянськими пряниками до обласного переліку елементів нематеріальної культурної спадщини внесли плиськівську кашу «Бабку».
–
Ірина Осташко
