За інформацією: Суспільне Чернігів.
Елла Дока. Суспільне Чернігів
Маргарита Щепотьєва також ділиться спогадами:
«Я подивилася, дзвонила Еллі, кажу: «Елла, підходь, тут так цікаво». Бо ми з нею давно мріяли почати танцювати, але не наважувалися. Думали: вже такий вік, вже такі ми не стрункі».
Спочатку жінки танцювали вдома, а потім стали орендувати залу. Заняття перервало повномасштабне російське вторгнення та облога Чернігова.
Маргарита Щепотьєва. Суспільне Чернігів
«Прийшла до своєї зруйнованої квартири і станцювала»
«Ми почали за декілька місяців до початку воєнних дій. Коли Чернігів був в оточенні, було дуже важко, це була перерва. Я дуже добре пам’ятаю: коли на початку квітня відійшли від Чернігова, і я прийшла до своєї квартири — зруйнованої, без скла, то перше, що я зробила, — стала у своїй великій кімнаті і станцювала», — розповідає Елла Дока.
Маргарита Щепотьєва додає:
«І коли ми знову зустрілися у травні 2022-го, я кажу: «Боже, так на душі якось погано. Давай почнемо танцювати. Треба якось почати жити. Після тих обстрілів, після того голоду. Треба якийсь позитив в житті шукати». І ми почали. Спочатку вдвох танцювали».
«Вчу хореографію і викладаю дівчатам»
Поступово до Елли та Маргарити стали долучатися й інші жінки. Три роки тому вони організували клуб Lady Dance.
«Я шукаю танці в інтернеті — ті, які мені подобаються, де мені подобається музика. Вчу хореографію і викладаю дівчатам», — ділиться Елла Дока.
Жінки танцюють на Валу у Чернігові. Суспільне Чернігів
Більшість із 24-х учасниць клубу, які зараз в ньому танцюють, ніколи раніше не займались танцями. Так само, як і його засновниці.
Елла Дока зізнається:
«Ніколи не танцювала, навіть на вечірках, у ресторанах — ніколи. Але дуже хотіла все життя. Це дуже цікаво, захопливо і дуже легко. Я кажу всім дівчатам: «Починайте, все вийде, без проблем. Лише треба почати, вникнути». На початку складно, а потім воно йде в задоволення».
Маргарита Щепотьєва і собі розповідає, як усе життя їй було не до танців:
«У мене троє дітей, я була завжди зайнята. І вже коли діти виросли, поїхали з дому, захотілося чогось такого. І ми з Еллою часто мріяли зайнятися танцями. Це красиво. Навідь завидки брали, що хтось вміє, а ми ні. Ми якось соромилися. Пішли на пенсію, з’явився трошки час для себе. Іноді, звісно, внуків підкидують, те-се. Але загалом не треба заважати дітям жити, а треба мати якесь своє життя. І воно в нас з’явилося».
«Думала: ой, зараз прийду і станцюю все, що вони тут танцюють»
Наталія Демченко побачила відео з танцями цього клубу у Фейсбуці і вирішила долучитися. На заняття ходить декілька тижнів.
«Хоча я все життя була спортивна — займалась і спортом, і танцями… Думала: «Ой, зараз прийду і станцюю все, що вони тут танцюють». Ні, не виходить. Дуже-дуже складно. Вони працюють уже давно, три роки, вони вже знають понад 60 танців. Мені дуже складно, я тільки починаю, тільки махаю руками, намагаюсь щось вивчити», — каже Наталія.
Наталія Демченко. Суспільне Чернігів
За її словами, танці допомагають їй відволіктися від сумних думок та соціалізуватися:
«Коли почалася війна, я втратила бізнес, втратила все. Я жила в Німеччині понад три роки, чоловіку робили операцію, реабілітація. І там я теж намагалася себе знайти, тому що інша країна, я вже не в тому віці, щоб щось вчити нове. Волонтерили, я знаходила людей, яких я могла чимось підтримати, чимось допомогти. З цього я брала свої сили, тому що я така людина, що завжди хочу щось робити. А там у мене було життя на паузі. Зараз ми повернулися, починаємо пристосовуватися, щоб жити у тій реальності, яка тут є у нас. Тому це дуже необхідно. І я думаю, що знайшла себе. Я зараз вчу українську мову, бо все життя розмовляла російською».
«Це допомагає нам жити і витримати оці складні часи»
Жінки кажуть: для них це не просто танці, а ще й спілкування — у клубі знаходять собі подруг.
«Для мене це не просто танці, у нас створився так званий жіночий клуб, назвали ми себе Lady Dance. Це спілкування. Враховуючи емоційний стан усіх нас, у мене син на першій лінії… І якщо завжди про все це думати, діти і внуки у мене ще в Києві, і постійно… Це дуже важко пережити. І можна просто плакати щодня і не бачити ніякого світла попереду. А це спілкування заміняє нам психологів, лікарів», — говорить Маргарита Щепотьєва.
Збираються вони й у вільний від тренувань час: відзначають свята та відпочивають на природі.
«Ми разом свята святкуємо, дні народження наші. Просто виїжджаємо до когось на дачу, на природу. Це допомагає нам жити і витримати оці складні часи. Бо ми всі віримо, що це закінчиться. І закінчиться добре для України. Але до цього треба дожити. І це допомагає нам триматися, жити. Це близькі за духом дівчата зібралися разом. І це гріє душу», — розповідає Маргарита Щепотьєва.
Жінки танцюють на Валу у Чернігові. Суспільне Чернігів
Керівниця клубу Елла Дока каже: вони завжди раді новим учасницям. Про плани на майбутнє говорить так:
«У мене є велике бажання станцювати на нашій прекрасній площі. Ми б хотіли і, я думаю, що після війни ми вийдемо на рівень, щоб танцювати на якихось народних заходах, концертах, фестивалях. І просто радіти життю. Не зважаючи ні на що. Ми віримо в перемогу, що все буде добре в нашій Україні. І ми танцюємо».
Читати ще
Читати ще
«Відтворила побут, в якому виросла»: чим особливий будинок культури в селі на Чернігівщині, де співає «Журавка»
