Прикордоння завжди є мішенню для інформаційних і психологічних атак ворога. Десятиліттями росія використовувала релігійний фактор як інструмент «м’якої сили» для розмивання української ідентичності. Поява українського храму безпосередньо біля кордону перериває цей ланцюг і створює надійний щит для захисту місцевого населення від ворожого ідеологічного впливу.
Поява першої української парафії ПЦУ в Новгороді-Сіверському – це не просто відкриття нової релігійної громади, а стратегічний крок у духовній деокупації Чернігівського прикордоння.
Шлях до появи першої української церкви в Новгороді-Сіверському тривав понад 30 років – фактично від моменту відновлення Незалежності України у 1991 році.
Від тотальних перешкод і підземної церкви до офіційної релігійної громади
Увесь цей час місто залишалося одним із найскладніших регіонів для утвердження української церкви на Чернігівщині. За словами архімандрита Серафима (Лісового) намісника Троїцько-Іллінського чоловічого монастиря м. Чернігова, секретаря керуючого Чернігівською та Ніжинською єпархією зі зв’язків із громадськістю, цей тривалий період можна розділити на кілька важливих етапів. Перший із них він назвав «Десятиліття спроб та суцільної блокади».
«Патріотичні активісти Новгорода-Сіверського намагалися зареєструвати та створити українську парафію ще з 1990-х років. Проте місцева влада та потужне проросійське лобі повністю блокували ці процеси. Українській громаді не давали дозволів на будівництво, не виділяли земельних ділянок і не надавали в оренду жодного приміщення. У місті панувала тотальна релігійна монополія московського патріархату.
Тож далі була так звана епоха підпілля. Тоді через неможливість звершувати свою пастирську діяльність у самому місті, єдиний на той час український священник отець В’ячеслав Павленко був змушений це робити в навколишніх селах. У селі Дробишів, що неподалік від Новгорода-Сіверського, він власноруч викопав у глиняній горі унікальну підземну церкву на честь преподобного Антонія Печерського, де лунала українська молитва, куди приїздили жителі райцентру та навколишніх сіл», – у коментарі для «ЧЕЛАЙН» зазначив архімандрит Серафим (Лісовий).
Отримання Томосу про автокефалію ПЦУ, а особливо початок повномасштабного вторгнення Росії у 2022 році докорінно змінили свідомість людей. Коли прикордонне місто опинилося під щоденними ворожими обстрілами, запит на українську церкву серед місцевих жителів став критичним. Громада офіційно зареєструвала парафію Воскресіння Христового, але навіть у цих умовах пошук приміщення тривав ще два роки.
Хрест підіймали під звуки вибухів російської артилерії
Оскільки церковний перехід не відбувався, то, відповідно, жодного наявного храму громаді не дісталося. Але це аж ніяк не перепона, аби звершувати служби та нести слово Боже рідною мовою людям. Бо потреба серед місцевих у цьому є, особливо серед сімей і родичів загиблих на війні Героїв, військових, які нині воюють за українську незалежність. Тож невипадково московські церкви у Новгороді-Сіверському спорожніли…
«Приміщення, де розміщується наш Свято-Воскресенський храм, ми орендуємо у Товариства глухих. І одну з кімнат уже переобладнали під храм, іконостас зробили й іконочки замовили.
Взагалі ж на Великдень паски ми освячували в парку просто неба, а потім уже почали розмірковувати, що треба якесь приміщення…
І в нашій церкві я служу вже приблизно два місяці», – розказав ієромонах Феофіл (Павленко), настоятель Свято-Воскресенської парафії в Новгороді-Сіверському. До речі, духівник – місцевий, живе в Новгороді Сіверському й також звершує служби в сусідніх селах.
«Приміщення було світським і занедбаним, парафіяни своїми силами та власним коштом узялися за ремонт. Символічною крапкою в цьому 30-річному очікуванні стало встановлення хреста на даху будівлі – хрест підіймали під звуки вибухів російської артилерії, що лунали з боку кордону», – пригадав архімандрит Серафим (Лісовий).
Прикордоння – невіддільна частина єдиного українського духовного та державного простору
Є велике сподівання, що релігійна громада ПЦУ в Новгороді-Сіверському зростатиме.
Через складну безпекову ситуацію і постійні загрози для життя та здоров’я люди побоюються гуртуватися. Але все одно на службу парафіяни потрохи приходять.
«Нічого, з Божою поміччю потрошку воно поступово-поступово кращатиме.
Ось сьогодні звершили молитву та відкрили дошки на честь наших загиблих воїнів-героїв у парку Слави. Тож є потреба людей в українській молитві. Аби тільки завершилася клята війна», – сказав ієромонах Феофіл (Павленко).
«Коли ворог намагається знищити нашу ідентичність зброєю, на кордоні постає українська громада. Це чіткий сигнал: прикордоння є і буде невіддільною частиною єдиного українського духовного та державного простору. Державна незалежність неможлива без духовної суверенності, і тепер мешканці цього форпосту мають можливість молитися рідною мовою за своїх захисників і свою землю.
Церква завжди там, де її паства, особливо в часи тяжких випробувань. Новгород-Сіверщина сьогодні – це передова духовного фронту. Отець Феофіл, який роками ніс місію єдиного українського священника в районі, тепер згуртував громаду у самому місті. Важливість цієї події неможливо переоцінити: люди на прикордонні отримали духовну опору, захист і розраду в лоні рідної Православної Церкви України. Це перемога правди та віри, до якої ми йшли довгі роки.
Створення української парафії на самому кордоні з ворогом – це справжній духовний подвиг», – упевнений архімандрит Серафим (Лісовий).
Не культова споруда, а особлива місія
У часи нинішніх випробувань на прикордонні новий храм виконує особливу місію, що виходить далеко за межі суто релігійних обрядів.
«Головна місію храму в часи випробувань – це духовна та психологічна терапія: під постійною загрозою обстрілів людям життєво необхідне місце, де можна зняти колосальний стрес, знайти розраду, внутрішній спокій і підтримку однодумців.
Храм – це також центр єднання та взаємодопомоги: парафія стає волонтерським і гуманітарним осередком, де згуртувалися патріотичні мешканці міста для допомоги війську та постраждалим співгромадянам.
Водночас це легітимізація української ідентичності: храм дає можливість людям молитися за своїх рідних, українських воїнів та перемогу рідною мовою, не відчуваючи внутрішнього конфлікту через відвідування церков, пов’язаних із країною-агресором», – зауважив архімандрит Серафим (Лісовий).
Справжня церква – це не стіни, а люди
Зведення окремого типового храму ПЦУ в Новгороді-Сіверському – це головна довгострокова мета. Проте реальність диктує свої цілі, головним чином через безпековий фактор.
Починати капітальне будівництво нової споруди з нуля в нинішніх умовах – це величезний ризик, адже недобудований об’єкт може стати прямою мішенню для ворога. Потрібно зважати й на інші важливі нюанси, як-то економічний чи юридичний.
«Масштабне будівництво потребує потужних меценатів та інвестицій. Оскільки зараз усі ресурси бізнесу та благодійників спрямовані на допомогу ЗСУ, зведення стін не є доречним до стабілізації ситуації.
Між тим, багато вірян вважають, що ситуацію можна вирішити в юридичній площині, що ПЦУ не обов’язково має будувати нове з нуля. Головне сподівання покладають на відновлення історичної справедливості на державному рівні – передачу українській церкві хоча б частини споруд Спасо-Преображенського монастиря чи інших історичних храмів міста, які досі перебувають у користуванні УПЦ (МП)», – наголосив архімандрит Серафим (Лісовий).
Наразі громада обрала шлях поступового розвитку: орендоване приміщення від Товариства глухих громада розглядає як тимчасовий «стартовий майданчик». Поки триває війна, віряни планують максимально облагородити цей простір, зробити його затишним, щоб сформувати міцний кістяк парафії.
«Справжня церква – це не стіни, а люди. Коли громада зміцніє, а безпекова ситуація дозволить, питання будівництва або повернення історичних храмів міста, окупованих на сьогодні російською церквою, постане на повну силу», – переконаний архімандрит Серафим (Лісовий).
Ірина Осташко
На обкладинці використані фото Віталія Крома
