Сьогодні, 2 вересня, Менська міська територіальна громада провела в останню путь Олександра Васильовича Назаренка. Заслужений журналіст України, голова Чернігівської обласної організації НСЖУ, багаторічний очільник менської газети «Наше слово» та військовослужбовець 119-ї окремої бригади ТрО, він присвятив життя медіасправі, розбудовував якісну регіональну пресу та захищав Україну.
Про це повідомляється на сайті громади.
Його серце передчасно зупинилося 26 серпня 2026 року під час виконання бойового розпорядження, пов’язаного із захистом Батьківщини, на позиціях поблизу Новодмитрівки Краснопільської громади на Сумщині.
Від сільської бібліотеки до перших статей
Олександр Назаренко народився 1 січня 1970 року в селі Білошицька Слобода Корюківського району в селянській родині. Свій шлях до знань розпочав рано: читати навчився сам у чотири роки, навчався в місцевій школі, а сільська бібліотека швидко стала для нього другою домівкою.
Перший журналістський матеріал про колгоспні будні Олександр опублікував ще школярем у корюківській газеті «Маяк». У 1985 році закінчив 8 класів, а загальну середню освіту здобув у Перелюбській середній школі.
«Наше слово» та розвиток регіональної журналістики
Про початки професійного шляху Олександра та його перші кроки в журналістиці згадує тимчасово виконувач обов’язки головного редактора газети «Наше слово», колега й друг Віталій Сергійко, переказуючи історії з їхніх дружніх розмов:
«У серпні 1987 року розпочалася трудова біографія Олександра Назаренка. Сталося це з легкої руки тодішньої редакторки корюківського «Маяка» Зої Шматок, яка повірила в нього. Пані Зою, яка допомогла йому влаштуватися до редакції семенівської районної газети «Краснає знамя», Олександр згодом називав своєю хрещеною мамою у професії.
Через дев’ять місяців він був призваний на службу до прикордонних військ: з 1988 по 1990 роки Олександр Назаренко служив на радянсько-іранському кордоні у Вірменії.
А після армії – знову журналістика. Працював і вчився одночасно на факультеті журналістики Київського національного університету імені Тараса Шевченка. То були дев’яності – час, коли українська журналістика, як і сама країна, вчилася жити за новими правилами: «Краснає знамя» тоді встигло стати спочатку «Жизнью Сємьонавщіни», а потім – «Життям Семенівщини». Олександр там пройшов шлях від звичайного кореспондента, завідуючого відділом сільського господарства до відповідального секретаря.
А потім у його житті з’явилося «Наше слово». Другого вересня 2002 року він був призначений на посаду заступника редактора, а вже через три тижні – очолив менську районну газету, ставши її редактором».
На цій посаді Олександр Назаренко вивів районне видання на загальноукраїнський рівень. Завдяки його вимогливості до фактів та відданості професійним стандартам у 2012 році «Наше слово» визнали найкращою районною газетою України.
Олександр Васильович активно зміцнював та формував медійний простір Чернігівщини.
У березні 2017 року очолив Чернігівську обласну організацію Національної спілки журналістів України та увійшов до правління НСЖУ.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Чернігівщина втратила на війні відомого журналіста, очільника Чернігівської обласної організації НСЖУ
Керував громадською організацією «Асоціація регіональних засобів масової інформації».
Став співзасновником локального видання «Сусіди.City».
«Він був з тих людей, на яких трималася регіональна журналістика, — зазначає голова Національної спілки журналістів України Сергій Томіленко. — Роками очолював районну газету, згуртовував навколо себе колег Чернігівщини, а в найважчий момент став до лав захисників».
Віталій Сергійко шанує Олександра як наставника, який відкрив двері в професію і йому особисто, і багатьом іншим медійникам: «Він навчав принциповості, залишився в редакційних розмовах, у пожовклих газетних підшивках, у десятках і сотнях матеріалів, у людях, яких свого часу навчив не боятися слова».
На захисті України
13 жовтня 2025 року Олександр Назаренко вступив до лав Збройних Сил України. Служив у 119-й окремій бригаді територіальної оборони на посаді начальника групи забезпечення заходів цивільно-військового співробітництва взводу матеріально-технічного забезпечення 2-го батальйону, мав військове звання головного сержанта.
Олександр перебував безпосередньо на передовій та віддано виконував бойові завдання. Мужньо виконуючи військовий обов’язок у бою за свободу і незалежність, він помер під час виконання бойового завдання. Дружина Поліна Назаренко підкреслює: «Саша любив точність у своїй роботі і вимагав її від інших… Він був безпосередньо на позиції. Ціла журналістська епоха скінчилася разом з його життям…»
Чин відспівування Захисника відбувся у Свято-Георгіївському храмі міста Мена. Віддати шану та попрощатися з Олександром прийшли рідні, друзі, колеги по перу, побратими, жителі громади, представники влади та органів місцевого самоврядування. Спочив Олександр Назаренко на центральному кладовищі рідного міста.
У смутку за непоправною втратою залишилися вдова Поліна, донька Анна та син Богдан.
–
