Найкраще місце для зимового відпочинку в Городні. Крутий схил до річки, який у народі має назву Гарелінка, здавна є улюбленим місцем для зимових ігор дітей. Більш того, він розташований у центрі Городні.
Однак має ця місцевість, як розповідає місцевий краєзнавець Павло Дубровський, і свої містичні легенди.
«Із заходом сонця батьки хутенько забирають дітей і поспішають додому завидно. Чому? Бо вночі понад річкою, вздовж схилу гори лунає моторошний дитячий крик, розноситься аж на сусідні вулиці, а берегом крокує біла примара… Звісно, це лише забобонний міф, і більшість людей у нього не вірить, але залишатись у сутінках чомусь не наважуються», – розповідає Павло.
Народна легенда, яку переповідають старі люди, пояснює і дивну назву, і те, чому тут, у центрі, ніхто не будує собі житло.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Міць богатирська: нащадок легендарного чернігівського силача розповів про власні рекорди (Відео)
«Старі люди кажуть, що у давні часи була на горі вулиця, дворів на п’ятнадцять. Жила в одній господі дуже красива дівчина, мала вона і нареченого. Дуже вони одне одного кохали. Але настав час, і зібрався коханий тієї дівчини на заробітки — грошей заробити на хату та до хати, а дівчина після його від’їзду відчула, що вагітна. В той час народити байструка — ганьба величезна, могли не тільки з поселення вигнати, а й навіть камінням забити. Що робити дівчині? До нареченого далеко, як йому переказати, як дати знак – не має змоги. Ось і приховувала вона свою вагітність усі дев’ять місяців. Тільки народила вона дитину в чагарнику понад річкою та й втопила немовля, а наступного ранку сама повісилася.
Минув час, повернувся із заробітків наречений, дізнався про все і чи то від горя, чи від того, що місцева відьма їхнє кохання зурочила, з відчаю та ненависті підпалив хлопець усю вулицю вночі. Пожежа здійнялася миттєво та так сильно, що заграву по сусідніх селах видно було. Хати дерев’яні, криті соломою, горіли як порох — люди ледь встигли повибігати з того пекла. Відтоді це місце називають Гарелінкою. І нічого на ньому не будують. А ось понад річкою, особливо коли місяць уповні, над пагорбом чути потойбічний крик немовляти, а вслід за криком сунеться білою примарою самогубця із зашморгом на шиї та мертвим дитям на руках. І ходити ще так буде довго, поки не спокутує всього тягаря своїх гріхів», – розповів городянський краєзнавець Павло Дубровський.
Зараз тут, за словами краєзнавця, крім того, що маємо місце для відпочинку, ще можна й милуватися прекрасними краєвидами, а місцеві до того ж використовують для випасання дрібної рогатої худоби – кіз.
Легенда забувається, а враження від місцевості залишаються.
Фото – gorodnya.net
–
