Життя Василя Прокоповича Завітневича, а мова саме про нього, — було не просто наповненим, а переповненим різними викликами, небезпечними для життя.
Народився у багатодітній родині на Прилуччині і змалку марив музикою. Практично самостійно опанував фортепіано та скрипку і вже з 11 років мав підпрацьовувати у церкві, адже його батько помер і Василеві необхідно було самостійно заробляти, аби продовжити освіту у Прилуцькій гімназії, бо у матері ще крім нього було п’ятеро дочок. За цей час він вивчив тонкощі церковних служб і збирався продовжувати подальшу освіту на музичній ниві, проте у результаті падіння з коня отримав складний перелом кисті, нечутливість пальців на все життя і втрачену мрію стати музикантом. З 20-ти років Василь Завітневич почав вчителювати та паралельно вивчав право в одному ВУЗі, а в іншому — філологію. У 1930 р. (у 31-річному віці) спочатку став деканом у Київському інституті культури, згодом – у Київському учительському інституті. Ще — займався викладацькою діяльністю в інших освітніх закладах. І постійно допомагав у відродженні Української автокефальної церкви. У роки німецької окупації Києва очолював педінститут, готував до друку нові підручники українською мовою для шкіл. У 1943 р. був змушений емігрувати на захід, де потрапив до концтабору у Хемніці (Німеччина). Тут він був змушений відкопувати нерозірвані бомби та снаряди, — мав «норму» на день – 12 одиниць, після чого отримував тарілку баланди. Вцілів дивом.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Врятувала 17 тисяч експонатів у Чернігові: полегла медикиня 3-ї ОШБр отримала престижну премію
Зміг вибратись із концтабору і зустрівшись із дружиною, — періодично перебирався у різні міста Німеччини, тікаючи від переслідувань радянських репатріаційних комісій, які активно полювали на колишніх громадян рад.союзу. Щоб уникнути депортації, Завітневич з дружиною Галиною видали себе за поляків та перебрались до Баварії. І попри постійні загрози його життю, де б він не був, постійно співпрацював з провідними українськими музикантами за кордоном. Наприклад, перебуваючи у м. У Мангайм він разом із Нестором Городовенком очолив хор «Україна», у різних містах та країнах, куди перебирався, знаходив православні громади та працював з церковними хорами. За декілька років був змушений їхати з Європи за океан – в Америку. Поселившись у Нью-Йорку, Василь Прокопович став регентом собору Святого Володимира, багато років був головним секретарем Ради Митрополії Української православної церкви в США, керував понад 30 років Науково-богословським інститутом УПЦ. В Америці Завітневич упорядкував та видав десятитомник богослужбових книг, якими й сьогодні користується практично кожна українська церква в США та діаспорі. Вселенський патріарх Димитріос І визнав, що жодна інша православна церква у світі не має настільки ґрунтовно опрацьованих та впорядкованих богослужбових книг, як українська. І все це завдяки В. П Завітневичу.
Мирське життя Василя Прокоповича Завітневича — науковця, педагога, юриста, літературо- та мовознавця, реґента, хорового диригента, мецената та зберігача національних культурних традицій поза межами Батьківщини завершилось у 83 річному віці. Поховали нашого славетного земляка на православному цвинтарі у м. Саут-Баунд-Брук, штат Нью-Джерсі, США. Його особистий архів зберігається в Українському історико-освітньому центрі в м. Сомерсет, у цьому ж штаті.
–
Джерело: Чернігівщина туристична, за матеріалами Чернігівської ОУНБ імені Софії та Олександра Русових, wikipedia
