У наш час про сільські професії мало хто мріє, адже всі хочуть бути блогерами. Та насправді є приклади, коли можна вдало поєднувати ці дві справи. Тим паче, коли за плечима маєш неабиякий досвід, освіту та бажання працювати на благо свого краю й України.
Михайло Травецький має ферму у селі Красляни, що на Прилуччині. Там він вирощує молочних корів, причому тільки українських порід. А ще він відомий тим, що залюбки ділиться своїм досвідом і неабиякими знаннями в галузі тваринництва через свій YouTube-канал з усіма охочими займатися цією непростою, але, за його словами, прибутковою справою. Секрети успіху Михайла Травецького та його професійні поради – в інтерв’ю із ним.
Пане Михайле, звідки у вас любов до тварин і бажання займатися молочним тваринництвом?
Любов до цієї справи мені передалася від матері. Я ветеринар вже у п’ятому поколінні, принаймні, про що мені точно відомо. З діда-прадіда за лінією батька нам це ремесло передається.
І вже з раннього дитинства я зрозумів, що буду, як мій батько, який спершу працював ветеринарним лікарем, а потім головою колгоспу. До речі, мої брати і дядьки – всі ветеринари, династія така. А мама в мене – вчитель історії.
Тож коли настав час обирати професію, ви не вагалися?
Звісно, ні. Пішов навчатися тільки на ветеринара. Вже в 16 років вступив до Харківського ветеринарного інституту, бо пішов на рік раніше до школи. Закінчив навчальний заклад із відзнакою, був рекомендований вченою радою до аспірантури. З аспірантури я поїхав до Британії і там відпрацював п’ять років. Потім повернувся в Україну. І захистив дисертацію, став кандидатом ветеринарних наук.
Також я закінчив Києво-Могилянську академію та Києво-Могилянську бізнес-школу. Вже був скоріше топ-менеджером, а не ветеринарним лікарем. Мені вже треба було не тільки лікувати тварин, а й налагоджувати бізнес-процеси, треба було постійно вдосконалювати знання.
.
До речі, що можете виокремити з британського досвіду, що особливо вас вразило?
Там чітко розмежована приватна власність. Ось як я представник генерації ветеринарів, то там генерації фермерів, із діда-прадіда. Там держава виступає гарантом недоторканності приватної власності. Нам ще до цього рости і рости.
Я ось нині намагаюся щось зробити на своїй фермі, аби показати, що можна займатися таким бізнесом. Але це як піщинка перед штормом. Я розумію, що землі взяти не можна і нічого не можна. Все роздерибанили і розтягли. Але, втім, працюємо.
Як ви потрапили на Чернігівщину?
Я сам родом із Дніпропетровщини. А в Чернігівську область я потрапив так. У 2009 році мене запросили провести аудит одного аграрного підприємства. Так я і залишився на Чернігівщині. Спробував свої сили в кількох великих агроформуваннях, обіймав різні посади – від ветеринарного лікаря до керівника служби тваринництва.
Чому, попри те, що кар’єра ваша складалася досить успішно, вирішили зайнятися власною справою?
Я вийшов із топ-менеджменту, бо зрозумів, що займаюся не своєю справою. Начебто займаюся тваринництвом, але воно на рівні соціального проєкту в межах великих компаній. І потенціалу для розвитку не відчував. Оце була основна причина, чому зупинився і пішов у приватний сектор.
Я люблю працювати з тваринами. І фактично це не тільки моя робота, а справа мого життя. Корова на сьогодні в моїй сім’ї – це священна тварина. У Голодомор 1932-33 років моя бабуся була маленькою дівчинкою. Вона розповідала, що якби в їхній сім’ї не було корови, то загинули б від голоду. Завдяки молоку вони фізично вижили.
І сьогодні, якщо я не буду займатися своєю справою, то хто це робитиме. У мене ростуть троє дітей, я хочу, щоб вони були українцями. Я хочу, щоб вони жили в благополучній державі. Нині я бачу, що скоро наші діти корів наживо не побачать, хіба що по телевізору, бо тварин вирізають. Оце мене і зачепило.
Я зробив виклик самому собі і всім, бо нам треба зберегти тваринництво. Спершу їздив по підприємствах, по селах – консультував, ділився досвідом. Але це нікому не було потрібно. Я завів YouTube-канал і під руку мені підвернулася ферма в селі Красляни Прилуцького району. Її продавали, і я її купив. І вже рік, як я на ній господарюю. І на своєму каналі почав показувати, що роблю на цій фермі.
Чи відбулись якісь зміни на фермі, відколи ви її купили?
На ній було всього п’ять корів і тих мали пустити під ніж, адже ферма вже занепадала. А нині в мене 30 корів. В мене молочні корови і не просто корови, а зникаючі українські породи. Це сіра українська, лебединська, білоголова українська. Це такі породи, яких залишилось по сотні чи три сотні в державі. Зараз у мене корови вже дають молоко, навіть тільні корови вже є. Усі мої клієнти, а їх більше сотні, п’ють молоко від українських корів.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: У селах Сосницької громади відремонтували колодязі громадського користування (Фотофакт)
Чи відрізняється молоко українських корів від іншого молока?
Звісно, відрізняється. В ньому є енергія і код України. За жиром, білком, вмістом поживних речовин молоко від наших корів значно краще, ніж молоко від високопродуктивних тварин. Я – фанат нашої країни. І на сьогодні я хочу, щоб українці пили українське молоко. Я не хочу, щоб ми пили молоко з голштинів.
Молоко продаєте?
Я продаю людям. Вивожу в Прилуки, Київ, по селах багато хто купує. Під замовлення працюю. А ще сметана є і кисломолочний сир – це така собі невеличка домашня переробка.
Чи використовуєте новітні технології на вашій фермі?
Якби в мене були новітні технології, мій канал ніхто не дивився б. Немає ні роботів, ні автоматизованого підключення. В мене звичайна ферма, де я як проклятий працюю з ранку до ночі. Єдина найновітніша технологія – це чітке дотримання регламенту доїння корови, оброблення вимені перед доїнням, потім здоювання перших струменів, підключення апарата та доїння в чисту, майже стерильну тару. Потім фізичне охолодження молока одразу після доїння. Оце так працюємо.
Чи вистачає пасовищ для вашого стада?
Мої корівки пасуться на класичних природних пасовищах в електропастухах. Їдять лугову траву і дають майже органічне молоко. Поки що у мене проблеми з пасовищами немає. Бо там, де я живу, уже і людей практично немає. Є яри і болота, куди комбайни просто не зайдуть. То корівки і пасуться. Бо все інше, що можна, там уже розорали.
Що можете сказати на твердження, що тваринництво нерентабельне?
Це найприбутковіший бізнес із сільськогосподарського, який на сьогодні є. Корова на рік може заробляти до 1,5 тисячі доларів. Я говорю зараз про умови, коли везете продавати молоко по 20 гривень за літр. В мене дешевшого молока немає. І в мене попит більший, ніж є молока. Але ж треба грамотно цей бізнес вести і тварин доглядати.
Що найтяжче в усій цій справі?
Тримати віру, що все задумане вдасться. Бо дуже багато людей на сьогодні кажуть, що в цьому немає майбутнього. Сьогодні всі наявні умови не на користь тваринництва. Значно простіше розорати всі пасовища та засіяти їх соняшником чи кукурудзою. І дуже добре вдається продавати тишком землю, кому треба і не треба. Це проблема всієї країни.
Повернімось до вашого YouTube-каналу. Наскільки він нині затребуваний і чи відчуваєте ви його потрібність?
Свій YouTube-канал створив із метою допомоги всім зацікавленим українцям, хто хоче займатися скотарством, але не знає як. Це такий собі щоденник для простої сільської людини. Всі високотехнологічні процеси, що відбуваються на високотоварних фермах, я трансформую через свою маленьку ферму. І доступною мовою розповідаю людям про те, як треба доглядати за тваринами, годувати, лікувати, запліднювати. Принципово веду всі свої відео українською мовою. Не женуся за підписниками, мені не потрібен російський контент, у мене навіть реклами немає на каналі, бо я не поставив його на монетизацію. Моє основне завдання – допомогти людям. Мої консультації безкоштовні. Мені щодня по сотні людей телефонують. Чим можу, допомагаю їм, аби ми зберегли тваринництво в Україні. І оці дзвінки та коментарі підтримують і надихають. Бо таких людей, як я, які не втрачають надію і працюють, є багато. Я вже кілька разів хотів покинути цей YouTube-канал, бо він мені трішки вартує коштів, та й інші питання є. Але я тягну його, бо розумію: а хто ж замість мене це робитиме? Хто людям це розказуватиме? Я починав, коли в мене було 160 підписників, а нині їх налічується майже 9 тисяч. То я так думаю, що мій контент чогось вартий. А деякі мої відео набрали понад 300 тисяч переглядів, тож, мабуть, це когось цікавить. Отже, рухаємося у правильному напрямку.
Пане Михайле, які у вас подальші плани і про що мрієте?
Відтворити тваринництво в Україні. Щоб ми відчули нарешті, що ми – українці, а не батраки, які їздять світом у пошуках заробітку. Щоб ми заробляли вдома.
А своєю фермою хочу показати, що в Україні можна займатися скотарством так само, як і в усьому світі. Також хочеться відчувати себе захищеним державою.
Спілкувалась Ірина Осташко
Фото надане Михайлом Травецьким
–
