За інформацією: Суспільне Чернігів.
Захисники, з якими попрощались на Чернігівщині. 119-та окрема бригада територіальної оборони / Олена Кладько / Сергій Лаєвський / Корюківська громада / Крутівська громада / Бахмацька міська рада / Куликівська селищна рада
На Чернігівщині 6 листопада попрощалися з вісьмома захисниками України: Володимиром Пономаренком, Миколою Міщенком, Петром Стеценком, Миколою Бабичем, Геннадієм Кладьком, Олександром Татарчуком, Романом Ткачовим та Віталієм Гірником.
Про це повідомляють у Куликівській, Бахмацькій, Корюківській та Крутівській громадах. Також інформацію Суспільному надав старший науковий співробітник Чернігівського військово-історичного музею, заслужений працівник культури України Сергій Лаєвський.
Володимир Пономаренко народився 6 серпня 1988 року в селі Горбове на Куликівщині.
Володимир Пономаренко. Куликівська селищна рада
Закінчив місцеву школу. Потім продовжив навчання у професійно-технічному училищі №1 міста Чернігова, де здобув професію електромонтера з ремонту та обслуговування електроустаткування.
У 2006 році був призваний на строкову військову службу. Повернувшись з армії, працював електромонтером з ремонту та обслуговування електроустаткування 4-го розряду на підприємстві «Домобудівник» у Чернігові до 2015 року.
Згодом повернувся до рідного Горбового. Працював на приватному виробничо-торговельному підприємстві «Джі-Ен-Ел» та в гаражі приватного сільськогосподарського підприємства.
«Рідні згадують Володимира як надзвичайно роботящого, відповідального, порядного й вихованого хлопця. Він був веселим, усміхненим, любив пожартувати. Не цурався жодної роботи, завжди був готовий допомогти. Особливе місце в його житті посідала мама. Після смерті батька, поки старший брат уже п’ять років захищав Україну, Володимир був для неї підтримкою, помічником і надійною опорою», — пишуть у громаді.
Як зазначають у громаді, у родині Пономаренків у 2015 році на захист держави стали старший брат Володимира Юрій та двоюрідний брат Микола.
«Обидва пройшли через АТО. Згодом до цієї родинної варти долучився і Володимир. Та, на жаль, його життєвий шлях завершився надто рано».
Долучившись до лав ЗСУ, Володимир проходив військову службу у званні матроса на посаді навідника відділення морської піхоти батальйону морської піхоти.
Загинув 17 серпня 2026 року під час виконання бойового завдання поблизу населеного пункту Костянтинівка Краматорського району Донецької області.
Попрощалися та поховали Володимира Пономаренка у Горбовому. У нього залишилися мама і брат.
Микола Міщенко народився 6 червня 1974 року на Сумщині. Після закінчення восьмирічної школи здобув фах тракториста у професійно-технічному училищі, пройшов строкову військову службу.
Микола Міщенко. Бахмацька міська рада
У 1997 році створив сім’ю та переїхав до села Фастівці (нині Бахмацька громада Ніжинського району). Працював на місцевому сільськогосподарському підприємстві, згодом — охоронником у Києві.
У серпні 2025 року чоловіка мобілізували — служив командиром дорожнього відділення дорожнього взводу шляховідновлювальної роти.
4 листопада 2026 року Микола Міщенко помер внаслідок хвороби.
«Він був чудовим чоловіком, турботливим батьком, тим, кого чекали вдома, любили й цінували», — пишуть про нього у громаді.
Обирайте Суспільне як джерело новин в Google Обирайте Суспільне як джерело новин в Google
Попрощалися та поховали захисника у селі Фастівці.
Микола Бабич народився 18 квітня 1988 року в селі Поляна (нині Крутівська громада Ніжинського району).
Микола Бабич. Крутівська громада
Закінчив Крутівську школу, згодом здобув професію в Ніжинському профтехучилищі №35. У мирному житті працював електриком у фірмі «Сейм-93» у місті Києві.
«Був працелюбним, умілим і надійним чоловіком», — пишуть у громаді.
Загинув військовий 27 жовтня 2026 року під час виконання бойового завдання.
Попрощалися з Миколою Бабичем у Ніжині. У нього залишились дружина, донька, батьки і сестра.
Петро Стеценко народився 15 липня 2000 року в селі Квітневе Житомирського району Житомирської області.
Петро Стеценко. Корюківська громада
З 2009 року навчався в Бердичівському навчально-реабілітаційному центрі на Житомирщині, де здобув професію вишивальника.
У вересні 2025 року чоловіка мобілізували.
Загинув солдат Петро Стеценко 1 листопада 2026 року під час виконання бойового завдання.
Попрощалися та поховали захисника у Корюківці на новому міському кладовищі.
Геннадій Кладько народився 1 грудня 1974 року в Чернігові.
Геннадій Кладько. Фейсбук-сторінка Олени Кладько
Після строкової військової служби працював в органах внутрішніх справ, згодом продовжив службу в Національній поліції України, де очолював сектор зв’язку та телекомунікацій. За професіоналізм, відповідальність і сумлінну службу був відзначений нагрудним знаком «За зразкову службу».
У 2014 році долучився до виконання бойових завдань у зоні АТО на сході України, за що нагороджений медаллю «За участь в антитерористичній операції» указом Президента України.
А в січні 2022 року знову став до лав захисників — підписав контракт та долучився до 119-ї окремої бригади територіальної оборони, 162-го батальйону.
«Від перших днів повномасштабного вторгнення він разом із побратимами боронив Чернігів. Служив техніком вузла інформаційно-телекомунікаційного забезпечення, а з квітня 2023 року очолив взвод зв’язку. Його позивний — «Космос». Геннадій був командиром, який не ховався за спинами підлеглих. Він жив поруч із хлопцями, разом із ними ніс службу, заступав на чергування, підтримував, захищав і завжди намагався подбати про своїх людей. Для нього побратимство було не просто словом, а щоденною відповідальністю за тих, хто поруч», — згадують про Геннадія Кладька його рідні, за інформацією Сергія Лаєвського.
Військовий був нагороджений медаллю «За оборону Чернігова», медаллю «За оборону України» та нагрудним знаком «Сталевий хрест».
«Особливе місце в його військовому житті посідав командир батальйону та побратим Андрій Петрович Лівенко — «Батя». Геннадій дуже поважав його і говорив: «Єдиний командир, якого я визнаю, — це Батя». Три місяці тому ми попрощалися з Андрієм Петровичем. І сьогодні хочеться вірити, що «Космос» вирушає до свого командира, друга й побратима — туди, де більше немає війни і болю», — розповідають рідні Геннадія Кладька, за інформацією Сергія Лаєвського.
Загинув Геннадій Кладько 29 жовтня 2026 року.
Попрощалися та поховали захисника у Чернігові на кладовищі «Яцево». У нього залишилися дружина, дві доньки, мама і сестра.
Олександр Татарчук народився 10 квітня 1985 року в Чернігові.
Олександр Татарчук. 119-та окрема бригада територіальної оборони
Після навчання у профтехучилищі працював на різних підприємствах міста.
У березні 2024 року долучився до лав ЗСУ. Був стрільцем. Воював у складі 119-ї окремої бригади територіальної оборони на різних напрямках, зокрема на Сумському та Покровському.
Загинув солдат Олександр Татарчук 2 вересня 2024 року під час виконання бойового завдання.
Попрощалися та поховали захисника у Чернігові на кладовищі «Яцево». У нього залишилися батько, мати, брат і сестра.
Роман Ткачов народився 21 грудня 1995 року в місті Сіверськодонецьк на Луганщині. Проживав і навчався у Лисичанську.
Роман Ткачов. 119-та окрема бригада територіальної оборони
«У дитинстві займався музикою, писав вірші. Охоче навчався, мав багато друзів, відвідував спортивні гуртки», — згадують про Романа Ткачова його рідні, за інформацією Сергія Лаєвського.
Після школи вступив до будівельного ліцею, де вивчився на електрика.
Після початку повномасштабного вторгнення, у 2022 році, переїхав із сім’єю до Чернігова. Того ж року народилася донька.
«Він відповідально ставився до батьківських обов’язків, дуже любив свою сім’ю».
На початку 2024-го чоловік долучився до лав ЗСУ. Проходив військове навчання в Іспанії.
Воював у складі 119-ї окремої бригади територіальної оборони на різних напрямках, зокрема на Покровському.
Загинув солдат Роман Ткачов 2 вересня 2024 року під час виконання бойового завдання.
Попрощалися та поховали захисника у Чернігові на кладовищі «Яцево».
Віталій Гірник народився 4 листопада 1987 року в Полтаві. Закінчив школу №10. Потім здобув юридичну освіту.
Віталій Гірник. Фото надав Сергій Лаєвський
Після навчання пішов служити у внутрішні війська в Чернігові. Разом з дружиною виховали сина та доньку.
«Він був люблячим чоловіком, дбайливим, ніжним батьком, добрим сином, надійним братом. Дбав про родинний достаток. Кожну вільну хвилину присвячував родині. Захоплювався автомобілями. Кожна справа, за яку він брався, вдавалася», — згадують про Віталія Гірника його рідні, за інформацією Сергія Лаєвського.
З 2019 року виконував бойові завдання на різних напрямках. Був на посаді стрільця. Прикордонник.
Загинув головний сержант Віталій Гірник 29 жовтня 2026 року під час виконання бойового завдання на Чугуївському напрямку на Харківщині.
Попрощалися та поховали захисника у Чернігові на кладовищі «Яцево».
Читати ще
Читати ще
«Не маємо права забути їхні імена»: на Чернігівщині попрощалися з чотирма захисниками України
