Анатолій Миколайович Степаненко зі Срібнянської громади – Герой України. Посмертно.
Про це повідомляє голова Чернігівської ОВА В’ячеслав Чаус.
Найвище звання та орден «Золота Зірка» присвоїв своїм Указом Президент Володимир Зеленський. Документ підписаний 24 лютого 2026 року, в четверту річницю повномасштабної війни.
Анатолій Степаненко – старший солдат, якому назавжди 54 роки. Народився в селі Карпилівка. Навчався в місцевій школі, потім здобув професію тракториста-машиніста. Далі – строкова служба в десантно-штурмових військах.
Працював за професією на сільгосппідприємствах. Одружився. Виховував трьох дітей.
Коли отримав повістку – став на захист країни. Служив у лавах 24-ї ОМБр імені Короля Данила.
8 травня 2025 року поблизу Часового Яру ворожий артобстріл знищив позицію наших бійців. Тоді саме Анатолій, попри контузію, допоміг побратимам вибратися з-під завалів і вийти з-під мінометного вогню. Усі залишилися живими.
15 травня чоловік зміг розпізнати напрямок ворожого наступу. Сам ліквідував двох ворогів. Це змусило решту групи росіян відступити.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Прослужив три місяці: на Чернігівщину надійшло повідомлення про смерть солдата
3 червня разом із побратимами замінували шлях, яким рухалася ворожа техніка. Усе це під щільним вогнем артилерії, кулеметів і FPV-дронів. Завдання було виконане. Броньована машина противника підірвалася під час спроби проскочити лінію оборони.
У ніч із 5-го на 6 серпня Анатолій пішов на своє останнє завдання. Це була наднебезпечна операція – Анатолій зголосився добровольцем. Тоді росіяни розбили одну зі стратегічних позицій, і звʼязок з українськими бійцями був втрачений. Відновити контроль у тому секторі, поблизу Часового Яру, планував Анатолій із двома побратимами. Військові взялися облаштувати укриття під прицільним ворожим вогнем. Тоді старший солдат Степаненко вирішив відволікти увагу ворога на себе, щоб дати змогу хлопцям закріпитися на позиції. Анатолію вдалося. Він переміщався по відкритій території, коли на нього полювали ворожі БпЛА. Він зміг дістатися траншеї – «лисячої нори». Туди ворог поцілив FPV-дроном. Обвалився ґрунт. Анатолій опинився під завалами і загинув. Його тіло вдалося дістати згодом. Він врятував життя двох своїх побратимів і забезпечив повернення контролю Сил оборони над важливою позицією.
Анатолій Степаненко загинув 6 серпня 2025 року на Донеччині.
Фото: В’ячеслав Чаус
Головне фото ілюстративне
–
