Останній день літа приніс у Носівську громаду ще одну болючу звістку. Після тривалого очікування та болісної невідомості стало відомо про загибель захисника України – солдата Івана Анатолійовича Некряча з Володькової Дівиці.
Про це повідомляється на фейсбук-сторінці громади.
За результатами ДНК-експертизи, проведеної після репатріації тіл загиблих захисників, підтверджено, що Іван Некряч загинув 13 липня 2024 року під час штурмових дій поблизу населеного пункту Новоолександрівка Покровського району Донецької області.
Іван Анатолійович народився 9 жовтня 1979 року в селі Синявка на Чернігівщині в багатодітній родині. З дитинства був привчений до праці. Працював трактористом у рідному селі, а коли роботи стало менше, життя привело його до цієї громади. Оселився у Володьковій Дівиці, де вже на той час проживала рідна сестра. На роботу їздив до столиці. Працював на ДВРЗ, згодом – на автомобільній заправці.
Саме там Іван зустрів свою цивільну дружину Світлану. Згодом вони вже разом почали жити у Володьковій Дівиці, де будували своє сімейне життя, облаштовували дім і мріяли про майбутнє.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Обов’язкова евакуація: з липня з прикордоння Чернігівщини виїхали 208 людей
Особливе місце в його серці займала донька дружини, яку Іван виховував як рідну. Для неї він став близькою людиною, підтримкою та батьком. Щоб бути поруч із родиною, змінив і місце роботи. Почав працювати на місцевому аграрному підприємстві, дбав про своїх близьких і просто жив звичайним життям людини, яка понад усе цінувала родину.
Рідні згадують Івана як добру, щиру та працьовиту людину, яка ніколи не залишалася осторонь чужої біди. Він умів підтримати, допомогти, підставити плече у потрібну хвилину. Нікому не відмовляв у допомозі, і саме ця людяність назавжди залишиться однією з найсвітліших рис його характеру.
У травні 2024 року Івана було мобілізовано до лав Збройних Сил України. Він проходив службу на посаді стрільця-санітара механізованого відділення взводу. Після мобілізації вирушив на військове навчання до Великої Британії, а згодом його підрозділ був направлений на виконання бойових завдань.
Понад два роки тривали пекельні місяці очікування, надії та невідомості. Рідні до останнього вірили, що він живий, що одного дня відчиняться двері й повернеться додому – до батька, брата, сестри, коханої людини, доньки, до свого рідного дому у Володьковій Дівиці.
Та ця надія виявилася розбитою страшною звісткою.
Не дочекався повернення сина батько, не дочекалися сестра і брат. Не дочекалися коханої людини та батька – дружина і донька.
Поховають захисника України в селі Володькова Дівиця на місцевому кладовищі.
–
