Під час повномасштабного вторгнення у Павла Мірошниченка була інша посада – він був першим заступником сновського міського голови.
Він до останнього не вірив, що повномасштабне вторгнення станеться.
«Але увечері 23 лютого вже дуже сильно підозрював лихе, що буде війна. Бо на кордоні Чернігівської області та російської країни стояло дуже багато військової техніки. І також спілкувався з деякими людьми, які казали про дуже велику вірогідність того, що буде повномасштабний наступ на країну загалом і Чернігівську область зокрема, і Корюківський район також.
Я вибухи почув орієнтовно о 4-й годині ранку. Тож одягнувся і пішов на роботу. Десь о пів на п’яту ранку я вже був на роботі в міській раді», – згадав Павло Мірошниченко.
Зрозуміло, що в умовах непевності в багатьох аспектах не було чіткого уявлення, як діяти.
«Перше, що я пам’ятаю, це певні моменти, що стосуються документації – електронних систем збереження. Було ухвалено рішення перевезти до більш безпечного місця», – сказав Павло Мірошниченко.
Також працівники міськради, пересічні люди і сам Павло Мірошниченко хвилювалися за родини, бо розуміли, що за військами прийдуть ФСБшники. На жаль, воно так і трапилося.
На той час у громаді була складна ситуація із забезпеченням продуктами, ліками та медичними препаратами.
«Тоді був налагоджений певний коридор через річку Десна і передавали з Чернігова що могли. Бо були дефіцитні ліки, які в лікарнях не зберігалися у великій кількості. Взагалі ж люди на початку повномасштабного вторгнення пішли в аптеки та скупили все, що їм треба і не треба. І людей можна зрозуміти. Те саме стосується і продуктів», – зауважив Павло Мірошниченко.
Була проблема з готівковими коштами, бо люди зняли в банкоматах усі гроші, а готівку не завозили.
«Тому що Корюківська, Сновська та Городнянська громади опинилися в кільці, навіть в окупації. Але були логістичні маршрути, якийсь час можна було їздити через автомобільний міст через річку Десна в напрямку Сумської області. Із Сумської області возили певні продукти, зокрема борошно, замовляли дріжджі. І максимально намагалися докладати зусиль, аби працювали на повну потужність хлібозаводи. Час був, м’яко кажучи, складний», – наголосив Павло Мірошниченко.
Але люди гуртувалися і допомагали одне одному. Зокрема, варто відзначити самоорганізацію населення щодо охорони громадського спокою.
«Я пам’ятаю по Сновську і громаді, що молодь і не тільки молодь у кожному населеному пункті утворювали патрулі та стежили за громадським порядком, щоб не було мародерства, бо багато поліцейських виїхали до Чернігова або до інших міст. На місці правоохоронців залишилося не дуже багато. То в нас місто Сновськ було розбито поквартально, по секторах, які патрулювали місцеві люди. І в селах так було. Окрім того, світло тоді вимикали, бо режим світломаскування діяв», – розповів начальник Корюківської РВА.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: 4 роки від початку широкої війни: спогади з прикордонних сіл Чернігівщини
Окремо було інформування щодо надання інформації нашим Силам оборони про рух ворожої техніки, напрямки – куди і скільки. Люди робили завали дерев, щоб техніка російська не проїжджала.
«Місцеві виходили та зупиняли техніку голими руками. Так було в Корюківці, у Великому Щимелі. Багато людей зібралися та зупинили велику колону техніки, здається, приблизно 500 одиниць, що рухалася в напрямку Корюківки. Ця колона розвернулася, потім ночувала в саду, вони там окопувалися. А зранку передові частини виїхали за іншим маршрутом, трапилася сутичка з місцевими людьми, на жаль, один місцевий чоловік загинув, бо росіяни його застрелили. Також вони обстріляли цивільні будинки з танків і кулеметів.
Але я пам’ятаю, що тоді дуже багато техніки вони просто покидали й утікали вже», – нагадав Павло Мірошниченко.
За його словами, міська рада в той час працювала, але сам Павло Мірошниченко весь час на роботі не був: «У деяких випадках перебував у відрядженнях в інших містах, але в межах Чернігівської області».
Ірина Осташко
–
