Від повномасштабної війни українські міста та села здригаються вже дев’ятий місяць. І кожен день українці радіють успіхам наших військових і водночас серця завмирають, а сльози підступають, коли надходять трагічні звістки про загибель наших бійців, обстріли мирних жителів і звірства окупантів.
Між тим, людська психіка, попри повсюдні біль і страждання, постійно в напруженні не може бути. Перепочинку, хоч короткострокового, потребують всі. Зрозуміло, що йдеться не про гучні вечірки чи хмільні дискотеки і виставляння купи фотографій із них у соцмережі.
Перезавантажитися можна іншими способами, після яких не буде докорів сумління і жалю.
Багато хто каже, що вдається зібрати себе докупи на природі. Адже чимало людей не уявляють свого життя без лісу, річки й особливого повітря на просторах. Але вибираючи такий спосіб відновлення сил, варто усвідомлювати, що не треба пхатися в місцевість, де обабіч доріг написано «міни», бо спроба відновити життєвий тонус може обернутися трагедією.
На щастя, на Чернігівщині є куточки, куди не ступала нога окупанта і не було обстрілів.
«Життя в лісовому селі має низку переваг. Особливо зараз, в умовах війни.
Це навіть кіт розуміє. Немає інтернет-зв’язку – немає повітряних тривог. Колодязь та піч – енергонезалежне житло. Домашнє господарство та ліс – годують.
Зараз восени навіть звичайна сільська вулиця видається дуже романтичною. Особливо на заході сонця.
Але за спокій тут маємо дякувати тим, хто зараз воює. Тож маємо підтримувати їх хто як може», – каже Андрій Сагайдак, гід по дикій природі, засновник природничого центру «Міжрічинська пуща».
ЧИТАТИ ТАКОЖ: У селі на Чернігівщини діти влаштували благодійний ярмарок і збирали кошти для ЗСУ
Зрозуміло, що попрямувати кудись до родичів у село не всі мають можливість і не всі мають до кого їхати. Помилуватися природою можна і в Чернігові. Можна прогулятися стародавнім Валом, адже під час падолисту – тут казкова атмосфера.
Також у Чернігові є неймовірний сад – у музею-заповіднику Михайла Коцюбинського.
«Сад кожної пори року прекрасний по-своєму. Цвітіння в нас починається ранньої весни і триває аж до пізньої осені. Нині в садку квітнуть хризантеми. Вони в нас є різних кольорів: бордові, жовті, білі, рожеві.
Ми маємо дуже багато трояндових кущів. Вони активно квітнуть десь із червня по вересень. Та і зараз подекуди можна знайти кілька розквітлих троянд.
Восени останніми в саду Коцюбинського розквітають дикорослі айстри. Їх називають «морозець». Таку назву квітка отримала через те, що квітне вона до самих морозів.
Обсипана червоними ягідками калина потроху скидає своє листячко. А ось бордові листочки та продовгуваті плоди барбарису ще залишаються на гілках. Вічнозелені кущі магонії падуболистої пишаються своїми м’ясистими листочками.
Восени наші садівники активно готують сад до зимівлі. Ось уже і теплолюбну агаву та бругмансію пересадили до теплиць. Там рослини будуть аж до весни. Коли на вулиці стане тепло та вже не буде нічних заморозків навесні, їх знову повернуть до клумб у саду, аби наші гості могли насолодитися їхньою красою», – у коментарі для ЧЕline зазначила Марія Коробко, вчений секретармузею-заповіднику Михайла Коцюбинського.
Якщо ж нікуди йти чи їхати не хочеться, можна постаратися просто виспатися або витратити час на спілкування з найдорожчими людьми. Адже найголовніше нині – встигнути набутися разом. Це завжди приємно і на користь.
Між тим, є люди, які вбачають відпочинок у зміні виду діяльності.
«Завантаженість фізично чи розумово, по-іншому не можна. А ще рятують від сумних думок домашні улюбленці», – зізнається Алла Кун.
А ще можна почитати хорошу книжку, до якої ніяк не доходили руки, приготувати якусь смачну страву та пообідати разом із коханою чи коханим. А можливо, комусь не завадить і візит до психолога. І головне – поменше заглядати в телефон, наскільки це, звісно, можливо, і проживати на повну кожну хвилину життя.
Бо попереду в кожного з нас багато роботи в ім’я розвитку і процвітання України. До речі, психологи також радять будувати плани на після Перемоги. Аби в найжаданіший день, коли він настане, водночас із неймовірною радістю не виникало запитання: а що ж далі?
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: «Обличчя спротиву»: Количівка
Ірина Осташко
Фото – Андрій Сагайдак
–
