«Незадовго до війни ми ходили на навчання Територіальної оборони. Я хотів підписати контракт в резерві, але не встиг – почалася війна. Я не сумнівався, що росія піде на повномасштабне вторгнення, тому вважав, що краще до цього підготуватися. Наприклад, ми мали заняття по топографії під Товстолісом які не пройшли дарма, згодом там проходили зіткнення з колонами рашистів. У перший день війни я заспокоїв своїх рідних, випив ранкову каву та одним з першим прийшов на точку збору отримувати зброю. Основні бої для нашого підрозділу почалися 25 лютого біля Товстолісу. Артилерія та РСЗВ настільки активно працювали по обидва боки, що подекуди небо над нами світилося. Наші артилеристи вдало розбивали колони, не жаліли снарядів. Під вечір ми почули, що їде ворожа техніка. Десь недалеко зупинилися декілька БМП та машина РЕБ. Одна з БМП почала вести вогонь по посадці, вони не знали що поряд ми, стріляли над нашими головами. Мабуть, навмання. Їм просто не вистачало кутів нахилу гармати, щоб дістати нас під дорогою”, – пригадує перші дні боїв під Черніговом воїн.
“У той час ми ще не мали у достатній кількості протитанкових засобів, це відбувалося у перші дні вторгнення. Але ми витримали тишу, і по команді ротного почали вести масований вогонь зі стрілецької зброї, так освітили ніч, ніби прискорили настання ранку. Це був ефект несподіванки, росіяни дуже сильно злякалися, з’їхали з дороги і почали тікати, навіть кинули машину РЕБ з цінним обладнанням. До речі, у машині ми знайшли документи російських строковиків, яких вороже командування кинуло на війну. Згодом апаратуру з машини було знято та передано до компетентних органів разом із документами. Сама ж автівка знешкодилась в ході бойових дій”.
“Наш підрозділ затримував диверсантів, захищав рубежі оборони міста. Жителі підвозили нам їжу, коктейлі молотова. Ми також намагалися допомогти цивільному населенню і вирішували їх побутові проблеми, допомагали з облаштуванням сховищ. Під мінометним вогнем рятували людей, затягували їх у безпечні місця. Якщо чесно, то дуже хвилювалися за транспорт, що надали нам цивільні для переміщення та виконання завдань, хотіли повернути їм неушкоджене майно. На жаль, це не сталось”. https://cheline.com.ua/wp-content/uploads/2022/06/288399670_558201632548386_2007277790952038299_n.mp4 “Нас вразило, що коли до нас приїжджали журналісти, то на зворотному шляху вони віддавали нам свої засоби захисту, бронежилети і каски. Під час зйомок одного з сюжетів знімальна група від ICTV потрапила під обстріл. Тоді один з журналістів на наших позиціях отримав поранення. Добре що незначне і все минулось. Ми розуміли що йде ворожа орда, та готові були їй протистояти. Нашою перевагою було те, що в ТРО воювали люди різних професій, були навіть інженери винахідники, що часто придумували різні військові хитрощі. Також серед нас велика кількість творчих людей з неординарним мисленням. Завдяки цьому окупантам було важко з нами воювати, тож Чернігівщину вдалося звільнити». На що сподівалися російські вбивці, коли прийшли на нашу землю? Наші захисники міцніші за будь-який метал, вони мотивовані та розумні. Ми знаходимося на своїй землі і свого не віддамо! Джерело: Регіональне управління Сил ТрО “Північ” Збройних Сил України
