Домашні улюбленці наповнюють наше життя додатковим змістом, дарують позитив і радість. Удома можна тримати будь-яку тваринку, якщо вона, звісно, не заважає сусідам. Зазвичай люди обирають котиків або собачок. А ось чернігівка Юлія Ігнатенко за короткий час встигла прикипіти всім серцем до морської свинки. Хоча, зізнається, що ніколи не думала, що серед її друзів буде таке миле й пухнасте створіннячко. До речі, своєму другу Юлія навіть присвячує вірші.
Юлія розповіла, що ініціатива завести домашнього улюбленця належить більше її чоловіку. Спершу хотіли кота, але купили нові штори і якось стало шкода, що котик може їх зіпсувати. Тож вирішили завести когось більш спокійного. Чоловік пропонував папужку, а дружина хотіла водяну черепашку.
«Одного разу я просто забігла до магазинчика, який поруч із домом, щоб подивитися, які там тваринки взагалі є. Продавець сказала, що мають морську свинку. Але я її тоді не розгледіла, бо вона спала, до того ж якось бочком. Через якийсь час завітали до цього ж магазинчика уже разом із чоловіком. І нам дали до рук морську свинку – хлопчика. І я як взяла його, так уже не змогла розстатися. Тож пішли додому разом з улюбленцем. Хотіли одне, а отримали інше», – розповідає Юлія.
Ім’я новому члену родини обирали довго. Зрештою назвали Коржиком через його зовнішню схожість із випічкою.
«Він триколірний і з одного боку чорненький, наче присмажений. Нам не змогли точно сказати, скільки йому місяців. Коли ми його купували, він мав десь пів року. А зараз йому приблизно 8 місяців. І він уже на третину збільшився, відколи ми його придбали. Тоді важив 332 грами, а зараз вже майже пів кіло», – пояснює дівчина.
Із домашнім улюбленцем життя в родині кардинально змінилося. У подружжя складається враження, що ніби дитину завели.
«Коржик вимогливий, із характером. Його треба виховувати і доглядати. В мене тепер менше часу на решту справ лишається. Бо коли приходжу з роботи, десь годину одразу Коржику приділяю: гладжу, дивлюсь, чи все в нього добре. Домашні улюбленці життя змінюють дуже сильно. В нього зажди має бути чисто в клітці. Бо якщо брудно, Коржик може сумувати чи ставати трішки дикуватим, а може навіть і куснути. Він дуже чистоплотний. Але позамітати у своїй клітці не може», – пояснює Юлія.
Серйозним, а інколи навіть і сердитим Коржик стає тоді, коли нічого погризти.
.
«Гризуни повинні постійно щось жувати. А ще дуже сердиться, коли його зверху береш до рук, а не з боку. У природі морські свинки живуть стадами маленькими і за ними зверху полюють хижі птахи. Тож рухи над головою сприймає, як загрозу», – сказала дівчина.
А загалом Коржик – м’якенький і пухнастий, господарів через дрібниці не турбує.
«Він у нас живе в тій кімнаті, де ми з чоловіком відпочиваємо. То Коржик нас не турбує, якщо прокидається, а спить він близько 6 годин короткими проміжками по 15 хвилин. Коли чує, що дзвенить будильник і хтось прокидається, починає тихенько попискувати. А коли бачить, що я встала, вимагає, щоб його годували. І коли я підходжу до комірки, де зберігається його харчування, і починаю шелестіти пакетами, в клітці відбувається ураган. Зноситься його поїлка, він стрибає по будиночку, що стоїть у клітці, перевертає все, що бачить, гризе клітку. Адже знає, що його зараз годуватимуть, тож так із нетерпінням цього чекає», – розказує Юлія.
Поки господарі на роботі, Коржик сидить удома сам. Тож чим він займається, невідомо.
«Коли приходимо, він зазвичай сидить у своєму будиночку. Мабуть, відпочиває. А щойно ми заходимо, починає пищати та радіти, що скоро його погодують. А у вихідні у нього є відчуття часу, бо знає, коли саме буде їсти», – повідомила Юлія.
За словами дівчини, морські свинки не дуже вибагливі. Але їй хочеться балувати свого улюбленця.
«Чоловік постійно жартує, що кожна наступна покупка для Коржика обходиться дорожче, ніж коштував він сам. До речі, ми його купили за 130 гривень. Хоча насправді йому не так багато усього треба – насамперед харчі та сіно. Але оскільки це в нас із чоловіком перша спільна тваринка і такий собі етап до майбутнього батьківства, то ми його балуємо. Я купила Коржику будиночок, гамак спеціальний, кутовий туалет, щоб він туди ходив, наповнювач. У нього спеціальний килимок постелений», – усміхається Юлія Ігнатенко.
Про пару для свого улюбленця господарі ще не думали.
«Хіба якщо захочемо завести свинячий зоопарк. А якщо серйозно, то краще морських свинок заводити парами, бо вони стадні тваринки і можуть померти від суму наодинці.
Але ж Коржика продавали одного і живе він увесь час один, та й умов у нас нема, щоб велику клітку ставити та заводити ще одну тваринку. То поки все, як є. Намагаємося приділяти Коржику максимально багато уваги, брати на ручки, розмовляти з ним, гратися, коли він того хоче», – повідомила дівчина. І дала пораду всім, хто хоче завести домашнього улюбленця.
«Якщо насправді хочете тваринку, то треба заводити. Бо вони приносять дуже багато позитиву. Упродовж останніх місяців, поки в нас живе Коржик, я на 80% почала більше усміхатися, в родині додалося позитиву. І приємно знати, що вдома на тебе чекає миле і пухнасте створіннячко. Турбуватися про когось завжди приємно і не менш приємно бачити, як тваринка відповідає тобі взаємністю. Приємно бути важливим для когось такого маленького. Але все одно, перш ніж заводити тваринку, треба добре подумати, чи маєте ви таку можливість», – радить Юлія.
Як уже зазначалося, своєму улюбленцю вона присвячує вірші.
Морскую свинку нашу зовут Коржик.
А почему он свинка – не пойму.
Хоть хрюкать наш пушистый друг не может,
Но поросячий нрав присущ ему.
Он бегает, грызёт и веселится.
Когда он сыт, он добрый и смешной.
Когда он хочет кушать или злится,
То остаюсь я с цапнутой рукой.
– О чем ты можешь думать, друг пятнистый?
Тебе у нас живётся хорошо?
Ты знаешь, что тебя мы очень любим?
«Вот он меня погладил и ушёл.
А я сижу весь день один в квартире…
Вообще у меня несколько квартир.
Моя квартира – это домик в клетке.
А ваша – это прямо целый мир!
Там стол стоит, за ним мое укрытье,
Там мисочка стоит, а в ней – еда.
Из-за дивана вы меня ловите,
Но выйду, только надоест когда.
Мне скучно одному. Мне одиноко.
Живут все свинки где-то девять лет.
Но проживу ли девять, я не знаю.
Ведь я один, а вас так долго нет.
Вы ходите в какую-то «работу»,
Не знаю даже, как туда ходить.
Но понимаю, что когда приходят,
То скоро будут вкусненьким кормить.
И я вас каждый день встречаю писком.
И ранним утром, и когда домой
Приходите вы со своей работы
И говорите «Коржик, милый мой»,
Да, странные все эти человеки,
И ходят странно так, на двух ногах.
У них есть брови и у них есть веки,
А у меня есть искорки в глазах».
Смотрю я в эти маленькие глазки
И накрывает всю меня теплом.
А Коржик, получив немного ласки,
Виляя попой, скрылся под столом.
–
Спілкувалась Ірина Осташко
