Ветерану Максиму Ященку – всього 21 рік. За його плечима запеклі бої з окупантами та штурмові операції на фронті у складі полку «Сафарі» бригади Нацполіції «Лють», важке поранення, втрата кінцівки, лікування, протезування та реабілітація. Нині Максим працює у Ніжинському райуправлінні поліції, здобуває вищу освіту та бере участь у спортивних ветеранських змаганнях.
Про це повідомляє Поліція Чернігівщини.
Максим Ященко народився і виріс у селі Липів Ріг Вертіївської громади, що на Ніжинщині. Із самого дитинства був відповідальним, серйозним, надійним.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Росіяни били по прикордонню Чернігівщини дронами та з мінометів
Коли у 2022 році почалося повномасштабне вторгнення, Максиму було 17 років. З перших днів вторгнення росіян хлопець не зміг сидіти вдома та долучився до лав місцевої територіальної оборони. У лютому 2023 року йому вже виповнилось 18 – Максим одразу ж приєднався до штурмового полку «Сафарі» бригади Національної поліції «Лють» та опанував спеціальність кулеметника.
– Воювати у складі штурмового полку було моїми свідомим вибором. Я не хотів залишатися осторонь і пішов служити, щоб захистити тих, кого люблю, і тих, хто поруч, – розповідає ветеран. – Жовтень 2023 року став для мене переломним. Одного дня під Курдюмівкою на Донеччині ми відбили черговий ворожий штурм і вже поверталися з позицій. Я йшов попереду, а потім пам’ятаю лише вибух… Виявилося, що натрапив на міну. Потім – лікарня, операції. І розуміння, що правої стопи немає. Тоді, у найтяжчі хвилини, я думав не про себе, а про побратимів: «Чи всі живі та цілі?». Мені провели ампутацію, після чого переніс ще кілька операцій. За ними послідувала реабілітація і місяці в шпиталях. Після протезування довелося заново вчитися ходити, рухатися, звикати до ного тіла. Мене дуже підтримували рідні. Батьки сказали: «Ми з тобою, сину!» Це дало мені сили не зламатися і не опускати рук.
Максим Ященко стверджує, що після пережитого понад усе прагнув довести самому собі, що може і далі жити повноцінним життям, служити суспільству та бути прикладом для інших. Тому вирішив долучилися до лав поліції Ніжинщини – нині він працює інспектором з логістики.
– Моя служба триває, просто в іншому вигляді. Тепер я відповідаю за логістику. Окрім служби, вступив до Рівненського державного гуманітарного університету – навчаюся на маркетолога. Дуже хочу мати вищу освіту, щоб і далі розвиватися. А ще — хочу бути прикладом для інших ветеранів, допомагати їм адаптуватися до цивільного життя, знайти роботу, – говорить Максим. – Якщо після всього пережитого я можу й надалі працювати і брати участь у спортивних змаганнях – значить, інші теж зможуть. Ми, ветерани, маємо підтримувати один одного. Попри біль і втрати, завжди можна відкрити нову сторінку життя і залишатися в строю.
–
