За інформацією: Суспільне Чернігів.
Святослав Сєнцов. Суспільне Чернігів"У них ще з дитячого будинку багато звичок лишилось. Заколихували себе, ховали їжу в роті. Але мені подобається бачити, які вони в прогресі. Ідея якраз таки, що вони майже їх позбулися повністю. Навіть просто по їхній зовнішності видно, наскільки вони стали здоровішими на вигляд", — каже Святослав Сєнцов.
"Краще готуватись до гіршого і отримати краще"
Саме за принципом "краще готуватись до гіршого і отримати краще" готувалась до усиновлення родина Сєнцових.
"У Ніколь у чотири роки стартувала епілепсія. Її не було на паперах тоді. Від неї ми цього не очікували. Упродовж року було прийняття діагнозу, бо ми не могли підібрати лікування. І поки підібрали препарати, були постійні напади й госпіталізації. І це було доволі важко, тому що на той момент це була вже четверта дитина, і до цього я не стикалась з лікарнями так часто. В садочку дитину з епілепсією не дуже хотіли приймати на загальних умовах. Ми пізніше оформили інклюзію, і вже з асистентом повернулись до садочку. Також зі зміною ліків постійно змінювалася поведінка. Дитина або втрачала навички якісь, або з'являлася плаксивість. Тобто треба було адаптуватись не тільки нам, а й оточенню, і вихователям в садочку, і лікарям, і всім", — розповідає жінка.
Ніколь з сестрою. Суспільне Чернігів
Ніколь — орієнтир у прийомному батьківстві
"Ми усиновлювали її разом зі старшою сестрою. Інвалідність була у старшої сестри, а не у неї. У дитячому будинку нам дали такий прогноз, що дитина може не вижити після операції на серці, щоби ми не поспішали її усиновлювати через це. Їй було два роки на той момент, вона не ходила. І прогнозу, що вона буде ходити, говорити, чи взагалі щось вміти, не було. На той момент вона була як шести-семимісячна дитина. Вміла сидіти і трохи пробувала повзати. Тому це історія великих перемог для мене".
Історія молодшого з хлопців і останнього з усиновлених дітей
Перед четвертим усиновленням родина обговорила, що їм не вистачає саме хлопчика "для балансу". На той момент подружжя Сєнцових виховувало трьох дівчат і двох хлопців.
Лев з братом. Суспільне Чернігів"На початку 2022 року нам запропонували хлопчика, і документи ще готувалися. Ми познайомилися з ним, стали збирати документи на усиновлення. Саме почалась повномасштабна війна, ми мали виїхати, і чоловік десь за тиждень повернувся в Чернігів і запропонував службі забрати хлопчика Лева у тимчасову опіку", — говорить жінка.
Спочатку хлопчик жив з родиною під тимчасовою опікою, потім Сєнцови оформили постійну опіку, а згодом змогли його усиновити.
"Це була не спонтанна ідея, але, зважаючи на стрес, пов'язаний з війною, це було дуже важко для всіх. Для нього це було чергове переміщення, незнайома родина, незнайоме місто (бо ми виїжджали, потім повертались). Щоразу він звикав до нового дому".
Життя родини без чоловіка
У 2023 році раптово помер чоловік Євгенії.
Максим Сєнцов з усиновленими дітьми. Архів родини Сєнцових"Після усиновлення Лева пройшов місяць і мало вступити в силу рішення про усиновлення. Але так вийшло, що чоловік заснув і не прокинувся. І я отримувала свідоцтво про народження Лева з новим прізвищем разом зі свідоцтвом про смерть чоловіка. Важко було більше внутрішньо, бо ж треба було робити те, що ти робиш кожен день. І це з одного боку дуже рятувало, а з іншого боку не давало часу на горе. Тобто ти просто працюєш, як робот. Бо знаєш, що дітям треба все одно до стоматолога, все одно в школу, щодня поїсти і щось вдягти", — розповідає Євгенія.
Жінка додає, що перший час допомагали її підписники в Instagram та друзі, які допомагали фізично, морально та фінансово.
"Це дуже підтримало перший час, це було як необхідність. Потім ми просто якось перелаштували побут і стали так жити. Вже за рік стало краще в плані мого морального стану, і стало простіше планувати і розраховувати саме на себе".
Блог Євгенії в Instagram
Євгенія веде блог в Instagram, де розповідає про прийомне батьківство та особливості дітей із алкогольним синдромом.
"Коли ми всиновлювали дітей, інформації було дуже мало. Я намагалась якось винести цю інформацію, щоб більше людей захотіло усиновити таких дітей. Тому що насправді дуже багато людей боїться того, чого не знає".
Жінка каже, їй писали про те, що після її публікацій люди усиновлювали дітей.
"Навіть якщо це дві-три дитини, я вважаю, що блог робить свою справу", — каже Євгенія.
Як до багатодітної родини Сєнцових ставиться оточення
Євгенія розповідає, що увагу оточення привертає саме кількість дітей.
"Коли виходиш з п'ятьма дітьми на прогулянку, всі їх перераховують. Щодо інвалідності, бувають незначні моменти, коли звертають увагу на те, що діти меншого зросту, чи коли дізнаються про вік, дуже дивуються, що вони насправді старші, ніж на вигляд. Але на зараз я не бачу особливого ставлення до них, чи особливих умов навіть у навчанні. У молодших зараз спецшкола, програма звичайна і вони стараються на рівні з усіма".
Євгенія Сєнцова. Суспільне Чернігів
Діти вчать відпускати контроль
Діти швидко руйнують умови, в яких звикла існувати Євгенія, і вчать її тому, як можна планувати й одразу ж переплановувати.
"Ніхто не знає, якими виростуть кровні діти, так само ніхто не знає, якими виростуть прийомні діти. Ніхто не знає, якою виросте дитина з алкогольним синдромом чи з ураженням мозку. Ніхто не знає, якою виросте гіперактивна дитина. Ніхто не знає, що станеться з нами завтра. Тому я завжди раджу дивитися на дитину в моменті, в якому ви її побачили, поїхати, познайомитись, поговорити, поспілкуватись саме з дитиною. Якщо ти бачиш, що вона до тебе тягнеться, що ця дитина на тебе реагує, то це вже показник того, що їй буде з тобою краще, ніж там, де вона зараз".
Читати ще
Читати ще
«Пішла вода — і риба з’явилась»: як повінь-2026 у Мезинському парку вплинула на інші природні процеси й чому
