За інформацією: Суспільне Чернігів.
Наталія Гавриленко. Суспільне Чернігів
Разом вони прожили близько 23 років, два з яких — до шлюбу. Одружилися у 2004 році. До двадцятої річниці весілля Сергій не дожив три місяці.
За освітою він був автослюсарем. Працював у різних сферах, зокрема в Києві, адміністрував автомийки, а згодом займався продажем і підбором автомобілів. Друзі зверталися до нього по допомогу, адже він добре знався на машинах.
«Всі були дуже вдячні, автомобілі знав зсередини. Все, що стосується автомобілів. Це можна серед ночі розбудити, спитати про будь-яку марку авто і він розкаже, що там не так, а що так».
Готувався захищати Україну ще з 2014 року
Сергій не проходив строкової військової служби. Проте після подій 2014 року долучився до «Першої Чернігівської сотні».
«Зібралися такі патріоти, люди, які почали готуватися до того, що, можливо, і доведеться захищати свій регіон. Що так просто це все не залишиться, що щось буде. Йому там було дуже комфортно. Він там знайшов однодумців, він там, знайшов себе».
Учасники тренувалися фізично, вивчали зброю, їздили на вишколи до Гончарівського. Також вони були інструкторами й навчали молодих призовників. Підготовка тривала з 2014-го до 2022 року.
Перед повномасштабним вторгненням Сергій уже був добровольцем і мав військовий квиток. Дружина про це не знала.
«Він трошки набрехав мені. Він уже на початок повномасштабної десь уже років за два-три він уже був добровольцем. Він уже там був у списках. В нього вже був військовий квиток. Це я цього не знала», — розповідає Наталія.
«Я збираюся і йду»: ранок 24 лютого
У ніч на 24 лютого 2022 року Наталія та Сергій прокинулися близько четвертої ранку від телефонного дзвінка старшої доньки. Вона на той час навчалася в Боярці на Київщині й за кілька днів до цього поїхала туди на навчання.
Обирайте Суспільне як джерело новин в Google Обирайте Суспільне як джерело новин в Google
За словами Наталії, перед вторгненням Сергій просив її знайти спосіб залишити доньку вдома ще на тиждень. Він відчував, що може статися щось погане, але родина тоді не дослухалася до його тривоги.
Коли стало відомо про початок війни, Сергій сказав, що йде служити. До цього родина вже обговорила план дій на випадок небезпеки.
«Змусив (чоловік, — ред.) дітей запам’ятати домашні телефони бабусі, маршрут, куди ми йдемо, що ми робимо. Тобто це був план розроблений досконально. Речі були зібрані. Отой тривожний чемоданчик у нас вже був зібраний»
Сергій відвіз дружину й молодшу доньку до квартири своєї тітки, а сам пішов до військкомату. Старшу доньку наступного дня змогли забрати з Боярки знайомі родини.
Від перших годин повномасштабного вторгнення Сергій виконував завдання у підрозділі контрдиверсійної боротьби.
«Вони в цьому підрозділі були до початку літа 23-го року. Потім якась реорганізація відбулася, і хлопцям довелося розійтися по різних підрозділах. Кожен шукав собі місце. Дуже вони хотіли залишитись максимально в тому складі, в якому вони є, але, не так зовсім вийшло».
Наталія з молодшою донькою залишалися в Чернігові приблизно три тижні — до середини березня. Потім виїхали на захід України. Зв’язок із чоловіком був нерегулярним: іноді вони не могли поговорити по кілька днів, а часом — майже тиждень.
Пізніше Сергій розповів дружині, як одного разу його підрозділ мав ночувати в сирому й холодному підвалі.
«Підвал чи погріб чи щось таке. Ну, каже, ми туди зайшли, холодно, по-перше. Там так сиро було, все капало на голову і дуже холодно. І в мене, каже, така тривога, така тривога. «Ну, не можу, хлопці, ну, давайте не будемо тут ночувати». І ми, каже, кудись перейшли, там буквально недалечко, але пересунулись трошки далі. І на ранок туди прилетів КАБ і від того погріба не залишилося нічого. Він мені фото прислав: зверху стоїть сам і яка оця вирва від КАБу».
Коли в Чернігові стало спокійніше, Сергій зміг на кілька днів приїхати по родину. Наталія з донькою тоді перебували в Заліщиках на Тернопільщині. Це була їхня перша зустріч після розлуки.
«Запам’ятай номер моєї карти»
На початку літа 2023 року, після реорганізації підрозділу, Сергій разом із частиною побратимів перейшов до 165-ї бригади. Вони продовжили займатися розвідкою на прикордонні Чернігівщини, зокрема в районі Новгорода-Сіверського та Сновська.
У серпні 2023 року військові почали готуватися до відправлення на Донбас. Наталія з доньками Сергія долучилася до збору коштів на автомобіль для побратимів, а військові закуповували спорядження.
«Вони активно готувалися. Сергій готувався якось, я бачила, що він дуже переживає. Я максимально його підтримувала. Він переживав, і він намагався, що мене дуже якось тривожило, тут дома лад довести. Все доладу».
Подружжя мало недобудований будинок, завершувати який без чоловіка Наталії було б складно. Тому вони вирішили продати його й придбати квартиру.
«Значить, давай ми продамо будинок і купимо квартиру», — запропонував Сергій дружині.
За короткий час вони продали будинок і придбали житло. Сергій також неодноразово запитував Наталію, чи знає вона, де лежать документи, і просив запам’ятати номер його банківської картки.
«»От ти знаєш номер моєї карти?» Кажу: «Не знаю і знати не хочу». Ну, я ж то розумію, до чого це він все каже. «Як ти не знаєш? Ти ж на західну їздила з моєю картою». Я кажу: «Я нею не користувалася, я не пам’ятаю». «Так запам’ятовуй, пиши десь». Ну, і отак от постійно».
«Поставиш мені козацького хреста?»
Перед від’їздом на Донбас Сергій і Наталія поїхали на кладовище Яцево — забрати фотографії, які залишилися після виготовлення пам’ятника його батькові. Дорогою вони проїжджали повз Алею Героїв.
Тоді Сергій попросив дружину встановити йому козацький хрест.
«Поставиш мені козацького хреста?» — запитав він.
Наталія не очікувала почути такого прохання. Вона нагадала чоловікові, що він збирається на Донбас, і сказала, що не хоче чути від нього подібних слів. Дорогою додому вони їхали мовчки.
Згодом Наталія виконала його прохання — Сергієві встановили козацький хрест.
Загинув під час виконання бойового завдання на прикордонні Чернігівщини
За словами Наталії, перед загибеллю Сергій із побратимами вирушив на нову позицію на прикордонні Чернігівщини. Вони мали перебувати там три дні, але місцевість була незнайома, тож військовим потрібно було спершу зорієнтуватися на місці.
Напередодні Сергій говорив дружині, що хвилюється через це завдання.
«Нам треба вивчить цю місцевість. Нам треба зрозуміти, де що знаходиться, щоб вберегти себе в першу чергу, а в другу чергу пропрацювати», — переказує його слова Наталія.
Він загинув до завершення завдання.
Чому Сергія називали «Котом»
Позивний Сергій отримав під час військових навчань. Тоді вони ночували в казармах, і побратими помітили, що він дуже голосно хропе. Сам же Сергій це заперечував.
«»З чого ви взяли, що я хроплю? То я мурчу». «А, так ти — кот?». Ну, від тих пір він — кот».
«Хочеться, щоби суспільство пам’ятало»
Наталія вважає, що пам’ять про загиблих захисників потрібно зберігати не лише в родинах. Важливо вшановувати їх хвилиною мовчання та розповідати про них наступним поколінням.
«По-перше, пам’ятати, хвилина мовчання — це повинна бути обов’язково», — каже вона.
Жінка додає, що для родин загиблих важливо, коли інші люди згадують їхніх близьких.
«Я думаю, що будь-якій дружині дуже приємно, коли хтось згадує про твого чоловіка. Хочеться, щоби суспільство пам’ятало».
За словами Наталії, про військових, які захищали Україну, потрібно розповідати дітям і правнукам — щоб пам’ять про них жила й надалі.
Читати ще
Читати ще
Родина з Ніжина отримала повістку від ТЦК та СП на ім'я загиблого сина — Героя України Олександра Бориса
