За інформацією: Суспільне Чернігів.
ФОТО: Суспільне Чернігів
Після розгрому у Количівці, російська армія не полишає спроб оточити Чернігів і атакує Лукашівку – село поблизу траси на Куликівку, яке важливе для контролю як самої траси, так і всіх сіл біля Десни.
9 березня окупанти, в яких лише одних танків було не менше трьох десятків, заходять в Лукашівку з трьох сторін. Сили були надто нерівні – росіянам протистоять до двох сотень українців, більшість – мобілізовані, які ще два тижні тому жили цивільним життям. З техніки мають два танки та чотири легкоброньовані БРДМи.
За таких умов бійці Збройних Сил тримають оборону до останнього, а відступаючи нищать ворожу техніку та примудряються тікати з російського полону.
"В селі було від 34 до 38 танків"
"Кажучи просто, вони нам зробили «котел». Не дали ні вийти, ні увійти", — говорить військовослужбовець 58-ї окремої мотопіхотної бригади Володимир Гайдайчук.
9 березня підрозділ Володимира Гайдайчука тримав оборону на фермі в Лукашівці. Останні три дні її постійно обстрілювали російські війська.
Володимир Гайдайчук. ФОТО: Суспільне Чернігів
"Шостого числа по нас "Гради", "Урагани" почали прилітати. Сюди, по селу, біля корівника, біля водонапірної вежі. І, там, де у нас перший раз стояв танк, впало просто під стінку і пів голови знесло людині. Він лежав на танку, відпочивав".
О 7-й ранку 9 березня росіяни пішли на штурм — до села почала заходити бронетехніка.
"Загалом їх було в селі від 34 до 38 танків і плюс на кожний танк по два БМП. Дуже багато було. Ми не розраховували навіть, що стільки. Нас, коли сюди привезли, взагалі сказали зупинити прорив, і що тут буде максимум два танки".
Залишки «Урагану». ФОТО: Суспільне Чернігів
Володимир тримав оборону у рівчаку. Побачивши перший російський танк, він встиг взяти гранатомет і вистрілити.
"Я присів, звів його, привстаю, роблю постріл, сідаю, розвертаюсь, роблю крок, повзе людина з 21-го батальйону. Я йому кажу: "Лежати". І мені тоді різкий удар по спині пішов".
По брустверу прилітає танковий снаряд. Володимир отримує поранення в п’яту, руку та легеню.
"Я одразу закричав, бо ані дихати, ані рухатися не міг. Ніг я не відчував на той момент. Я просто зірвав чеку і лежу, зажавши гранату. І розумію, що якщо навіть вони по мені почнуть стріляти й підійдуть, я розумію, що, розжавши руку, я і з собою заберу декілька людей ворога, або вони мене просто вб'ють. Я зробив тоді свій вибір".
Гранату у Володимира забрали побратими й несуть пораненого товариша в курятник. Російський танк тричі розстрілює його прямою наводкою, Володимир знову дивом виживає.
Зруйнований курятник. ФОТО: Суспільне Чернігів
"Нас накрило. Прийшли інші танкісти відкопали нас. Мене перетягнули в сусідню кімнату. Почала БМП працювати й танк, знову накрило. Знову відкопали. Потім третій раз відкопали, мене перетягнули в сусідню кімнату, потім викопали й поклали в окоп. Це вже було темно".
Володимиру роблять укол, завдяки якому він зможе йти. До сусіднього села бійці пробираються полями.
"В темноті ми виходили. На півдорозі до Буд я вже все, розумів, що я йти не можу, почав опиратися на танкіста, я взяв його за бронежилет і ми йшли в парі. Ми дійшли до мостика біля дороги якоїсь в сторону Буд. Там привал. Я присів під деревом і одразу «відключився». Я вже не міг взагалі встати й дихати теж не міг. Вони мене на руки взяли, схрестили руки й понесли до Буд, десь кілометра півтора-два вони мене ще пронесли, бо я йти вже не міг. Вони мене пронесли до блокпоста в Будах".
"Колона була машин 70"
Інша частина бійців – близько 60 військових, відходили з ферми раніше та іншою дорогою – до села Бакланова Муравійка.
Олександр Зеленський. ФОТО: Суспільне Чернігів"Там стріляє, там розрив, там розрив, з того боку розриви", — розповідає про тодішню обстановку навколо мобілізований боєць 21-го стрілецького батальйону Олександр Зеленський.
На виході з ферми бійці помічають російську техніку.
"А там дорога, колона була машин 70. То ми їх зі стрілкотні потроху лущили. А вже як там лежали, то вже колона пішла, колону стали зі стрілкового озброєння бити й РПГ лежить".
Олександр з побратимами розстрілюють до п'яти вантажівок з боєприпасами. До бійців, які ховалися в ямі, рухалась російська БМП, Олександр б’є по ній з РПГ.
"Ну поки вона шукала нас, я командиру говорю: “Вова, я пі**ану?”, — “Ну пі**ані”. Ну я висунувся з цієї канави. Крикнув "Постріл" і вистрілив. Ну там мені намалювали, куди треба стріляти. У них же на башті є круг. Ну в круг і бив. Не те що недалеко, а метрів 20-30. Дуже близько".
Частково зруйнована ферма. ФОТО: Суспільне Чернігів
Росіяни вираховують позиції, з яких вели вогонь українці.
"А потом у них якийсь кулемет поставили, не могли вичислити. Не чутно, тільки по брустверу кулі лягають. І це ж з цього кулемета вбили ротного. Він приніс ще одну сумку із пострілами. І йому прямо під каску між очей попало".
Олександр з побратимами відходять з Лукашівки полями.
"Ну а потім ми зрозуміли, що нам тут невесело буде, то ми під полем пішли. А з поля ми вже були на тій дистанції, що можна застосовувати артилерію, то їх ще накрили артилерією".
Бійці Збройних Сил, які лишаються в Лукашівці, тримають оборону до останнього.
Віктор Ніколюк. ФОТО: Суспільне Чернігів
"Лукашівку втратили тому, що 21-й батальйон, який на той час там стояв і частина 58-ї бригади просто були не готові воювати з танками. Пояснюю: туди зайшли танки, зайшли БМП. Звичайно, закидали димами, і туди зайшов спецпідрозділ. 21-й батальйон і 58-ма бригада понесли втрати. Частина потрапила в оточення та потрапила в полон", — каже командувач оперативного командування "Північ" Віктор Ніколюк.
Меморіальний знак на місці загибелі братів Бутусіних. ФОТО: Суспільне Чернігів
Біля одного із будинків гинуть брати Роман та Леонід Бутусіни. Вони — громадяни Росії, які у 2014 році разом з батьком емігрували до України й стали на її захист.
"Вони догнали ворожий БТР чи БМП, не пам’ятаю і підірвали його. Далі відійшли у населений пункт і коригували артилерію. Брати билися до останнього. Броня їх була — це місиво із ганчірок і плит, розбитих плит. В шоломі декілька куль. Хлопці лежали один з одним, наче обіймалися в останні свої секунди", — каже військовослужбовець 58-ї бригади з позивним "Вікінг".
Позивний «Вікінг». ФОТО: Бутусов Плюс
"Вікінг" має свою неймовірну історію, яку розповів журналісту Юрію Бутусову. В Лукашівці він разом з іншими бійцями потрапив у російський полон, де його одразу ж почали катувати.
"Катував нас особисто комбат противника. Вийшов одразу і зустрів нас з битою. Не зрозуміло, чому він говорив, що ми воюємо на їх землі. Взяв биту, обрав мене, бо подумав, що я з ССО, роздивився мої татуювання. Дістав биту, вдарив п'ять разів по спині, намагався у мене щось дізнатись. На що отримав негативні висловлювання у свою адресу. Нас завантажили на "мотолигу". Повезли як подарунок "комбригу". На "мотолизі" ми поїхали по дорозі до Іванівки. У них там був штаб бригади".
Дорогою росіяни підриваються на своїх же мінах. Українці мстяться ворогу і тікають до своїх босоніж, взуття з них росіяни відібрали.
Розбита російська техніка. ФОТО: Суспільне Чернігів"Я злетів, хлопці мене зловили одразу ж. Нас було дев'ять. Пацани поплигали, я вже висів на зашморзі, борода врятувала, пом’якшила удушення. Уламок знайшли хлопці, зрізали мені цей зашморг, зрізали все, що на мені було. Вискочив екіпаж цієї "мотолиги", люк відкрив: "Братішкі, допоможіть". Ми їм допомогли, закрили цей люк. Відійшли в поле, вже почули, що за нами починається погоня. Дев'ять людей, всі поранені, дочекались темноти, за 12 годин вийшли".
Бій в Лукашівці Дмитро Брижинський називає однією із найбільш героїчних сторінок оборони Чернігова.
Дмитро Брижинський. ФОТО: Суспільне Чернігів"В Лукашівці особовий склад, який був, він розумів, що йдуть танки, йде бронетехніка, вони залишились і там мені потім показували фотографії, що їх там і дострілювали. Але вони виконали свою задачу. Хоча, яка там підготовка була? Буквально там тиждень. Дуже вразило, що особовий склад не залишає позиції, розуміючи, що це може бути дорога в один кінець".
Олександра Зеленського за бій в Лукашівці Президент нагородить орденом “За мужність” III ступеня.
"Героїзм — це однозначно. Бо вчорашні колгоспники, вчителі, кухарі та всі. Як дізнались, що ми тут стільки накришили техніки. Так, і у нас втрати є. І це ж був початок війни, це ж кацапи були ще кадрові, це ж не ті зеки, що зараз лізуть. Хоча б навіть п'ять машин спалили з боєкомплектом, вже ж чиєсь життя врятували".
Окупація Лукашівки тривала 22 дні. Після звільнення в селі знайшли тіла вбитих українських військових і місцевих жителів. З Лукашівки російські військові обстрілювали евакуаційні колони, які проривалися з заблокованого Чернігова.
Далі Лукашівки росіян бійці Збройних Сил вже не пропустять.
