Колективізацію можемо розглядати як один із напрямів політики радянської росії і, відповідно, більшовиків, як стосовно України, так і щодо інших окупованих територій. І деякою мірою це була легалізація примусової праці, пригноблення селян з метою швидше отримати вигоди.
Це був контрольований процес господарювання на землі, ліквідація приватної власності, особливо на землю та засоби обробітку землі. І злочинним наслідком колективізації в Україні є Голодомор 1932–33 років.
«Масова колективізація стартувала наприкінці 20-х років ХХ сторіччя, коли відбувалося масове згортання та ліквідація політики НЕПу, що дозволяла приватну власність й інші послаблення від московсько-радянського окупаційного режиму. Але зі зміцненням влади Сталіна було вирішено, що ресурси мають концентруватися в державі через масове створення державної власності саме на селі. Для зручної експлуатації сільського населення, яке мало працювати фактично безкоштовно на радянську державу. Тож колективізація мала на меті приборкати українське село та сконцентрувати у своїх руках фінанси, інструментарій і землю через колгоспи та радгоспи. А вже потім мав настати етап індустріалізації», – прокоментував «ЧЕЛАЙН» Максим Блакитний, кандидат історичних наук, директор Чернігівського історичного музею ім. В.В. Тарновського.
Перші колгоспи створювали за рахунок того реманенту й сільськогосподарських знарядь праці, які у злочинний спосіб конфісковували в селян, у яких були крупорушки, молотарки, вози і худоба, особливо коні й інше майно.
.
