За інформацією: Суспільне Чернігів.
Володимир Стесюк, тренер і керівник ФК «Лідер» Бахмач. Суспільне Чернігів
"Я від нього старша на дев'ять років. Звичайно, як у старшої сестри і молодшого брата, у нас були достатньо теплі та кумедні взаємини, я б так сказала. Він ніколи не ображався, ніколи не робив мені на зло, як старшій сестрі. Тому що я поїхала рано навчатися — у 14 років, так як і Андрій. Він займався спортом, і я — греко-римською боротьбою, то коли брат був маленький, я тренувалася на ньому, коли він підріс і став дорослим хлопцем, набагато сильнішим за мене, він вже тоді на мені, так сказати, відпрацьовував прийоми, які я відпрацьовувала на ньому", — розповідає Вікторія.
Друг дитинства Андрія Антиховича Олександр Андріяко — ветеран війни. Поранення, говорить чоловік, зазнав на Донецькому напрямку. Тепер ходить на протезі. Познайомилися вони в ранньому дитинстві, як каже, у пісочниці.
Друг дитинства Андрія Антиховича Олександр Андріяко Суспільне Чернігів
Кулончик із зображенням Андрія Антиховича, який носить його друг дитинства Олександр Андріяко Суспільне Чернігів
"Я старший за Андрія на три роки. Пам'ятаю, як ішов зі школи, а він грався у себе під двором, у пісочку. Дивлюся — у нього рогатка така класна. Я теж хотів собі таку. Кажу: «Дай стрільнути». Він забоявся одразу, заховався у двір, заліз на паркан, а потім каже: «Не віддам, приходь завтра, мені дідусь ще одну зробить». Я прийшов, і там ми почали разом гратися, у пісочку все починалося".
Перший взвод, перша рота
Після 9-го класу, згадує мама Андрія, вони обрали вступати до Чернігівського ліцею з посиленою військово-фізичною підготовкою. Це був 2011 рік.
"Коли розпочався черговий набір до нашого ліцею, я виконував обов'язки вихователя і якраз займався черговим набором майбутніх ліцеїстів. Перший взвод, перша рота, Андрій Миколайович Антихович, але ж для мене він назавжди залишиться Андрійком. Звичайний хлопець, все, що притаманно юнакам 15-16 років. Лише я його запам'ятав життєрадісним, дуже швидким, відповідальним хлопцем. І по життю він для мене залишиться як лідер, капітан. Чому капітан? Тому що він у взводі був капітаном збірної з футболу, і в нашій роті був капітаном збірної з футболу. Постійно перед собою ставив мету і досягав її", — каже заступник начальника Чернігівського ліцею з ПВФП Андрій Заносієнко.
Заступник начальника Чернігівського ліцею з ПВФП Андрій Заносієнко. Суспільне Чернігів
"За кожним кроком його зростання ми бачили, що в майбутньому це буде справжній чоловік, захисник нашої держави. Після випуску, у 2013 році, згадую таку цікаву історію, коли поставив йому запитання: «Про що ти далі мрієш, де будеш продовжувати навчання?» Відповідь була відвертою на 100%: «Далі Бахмача землі немає». А я кажу: «Як ти розумієш "далі"?» — «Буду десь навчатися вдома. Буду з мамою, з сестрою». Я поставив йому запитання: «А ти Бахмач із пташиного польоту бачив?» Він: «Ні. Що я там не бачив, я Бахмач дуже добре знаю»", — згадує Заносієнко.
Так у 2013 році Антихович вступив до Харківського національного університету Повітряних сил імені Івана Кожедуба. А вже у 2015-му він подзвонив Заносієнку зі словами:
"Командире, я здійснив свій перший самостійний політ".
"Ну, соколику, лети"
Колишній командир 299-ї бригади тактичної авіації імені Василя Нікіфорова Сергій Самойлов розповів, що Антихович прийшов служити до бригади у Миколаїв 2017 року.
"Це був третій потік курсантів, яких ми вже навчали на бойових літаках Су-25. До цього вони навчалися на навчально-тренувальних. Я у нього був льотчиком-інструктором. Чого в нього був позивний «Соколик»? То був, так сказати, кумедний випадок — насичена льотна зміна. Ми вже зробили дві заправки, я з ним літав, треба третю, все бігом-бігом, щоб встигнути вчасно виконати план. Я стою біля пункту управління, а Андрюха повинен вже бути на літаку. Я йому кажу: «Андрюхо, ти що тут робиш?» Він каже: «Сергію Анатолійовичу, я швидкий, як сокіл». Я кажу: «Ну, соколику, лети». І поки я дійшов до літака, він вже сидить у літаку, готовий. Ось так і закріпився за ним такий позивний".
Колишній командир 299-ї бригади тактичної авіації імені Василя Нікіфорова Сергій Самойлов. Суспільне Вінниця
Зі слів Самойлова, Андрій Антихович одразу зарекомендував себе у бригаді як сильний льотчик.
Участь у параді на День Незалежності
Світлана Антихович згадує, як навчання в університеті важко давалося її сину, проте з другого курсу, як почали вивчати будову літака та стрибати з парашутом, усе змінилося. Але, каже Світлана, дуже переживала за Андрія після трагедії під Чугуєвом.25 вересня 2020 року військовий літак Ан-26Ш впав під час навчального польоту. Через авіакатастрофу загинули дев'ятеро членів екіпажу та 17 курсантів Харківського національного університету Повітряних сил імені Івана Кожедуба. Катастрофу пережила одна людина — другокурсник В'ячеслав Золочевський.
"Коли загинули курсанти, я не могла знайти собі місця. Я плакала декілька днів. Телефонувала, казала: «Все, вистачить, політав. Звільняйся, не можу, не буду. Не витримаю». Він у 2018-му закінчив університет, і вже два роки літав за направленням у Миколаєві. А він: «Ні, мамо, вибач, таке буває. Я залишаюсь». І так — залишився".
"Він так пишався своєю професією. З таким захопленням розповідав: «Ти не уявляєш, як там гарно в небі, які там фарби красиві». І у 2021 році його поставили на парад до Дня Незалежності в Києві. Він пролітав над Хрещатиком, вказав нам час, і ми їздили до нього з донькою", — каже Світлана.
Сергій Самойлов розповів, що з 299-ї бригади на той парад відправили вісім екіпажей найкращих льотчиків, Антихович був один із них.
"І потім вже перетелефонував: «Ма, ти бачила? Я третій був. Мій літак був третім». Кажу: «Так, синку, бачила, ти наша гордість». Ми гордилися ним, що він зміг".
Льотчик-штурмовик
Що саме робить льотчик-штурмовик, цікавило маму та сестру Андрія Антиховича. Він так пояснював свою професію:
"«Якщо коротко, мамо, то це бомбити ворогів». — «Та яких ворогів, — кажу, — синку, XXI століття. Яка війна, які вороги? Де ті вороги, кого бомбити?» Він тільки посміхнувся. Він розповідав захопливо, а потім зайшла мова, які його дії, коли вийде з ладу літак. І він говорить, що спершу треба зберегти літак, потім — відвести від населення, щоб люди не постраждали. А третє? А я його питаю: «А життя? А твоє життя?» — «А то вже таке», — каже. — «Ти що, синочку, це найголовніше. Я розумію, що люди ні в чому ж не винні, але ж твоє життя хто буде рятувати? То шмат заліза — що його жаліти, нехай падає, що його берегти? Нехай летить, розбивається». А потім за війну ще поговорили. Я його просила: «Збережи життя, я тебе благаю», коли почалася війна. «Не знаю як. Зроби, що хочеш, тільки збережи життя». Він: «Як хочеш, мамо, але я в полон не здамся. Ти що мені зраду пропонуєш? Ні»".
Андрій Антихович у кабіні Су-25. З ососбистого архіву Вікторії Волошиної
Сестра Вікторія згадує, що їй узагалі було важко зрозуміти, як можна розібратися у технічних характеристиках літака.
"Пояснював довго і достатньо легко про те, що штурмовики літають низько і штурмують унизу, а МіГи працюють нагорі".
"Командире, «Соколика» нема"
На тимчасово окупованому лівому березі Херсонщини Антихович був захоронений майже два роки. Коли російські військові підірвали Каховську ГЕС,6 червня 2023 року російські військові підірвали греблю Каховської гідроелектростанції на Херсонщині. Це була п’ята за розміром ГЕС в Україні та найбільша за площею мілководдя. Підрив спричинив затоплення. Під водою опинились будинки, поля та населені пункти, особливо на лівому низькому березі Дніпра на Херсонщині. то його рідні переживали, чи не затопило те село, де його поховали.
"Там навіть знайомі хлопці дрон запускали подивитися, чи кладовище на місці. Потім читаємо новини Херсонщини, де згадували про приліт на кладовище. Кажу: «Боже, а якщо знову прилетить і я не знайду його кісточки?».
Такий вигляд мала могила льотчика Су-25 Андрія Антиховича на тимчасово окупованій території Херсонщини. З особистого архіву Вікторії Волошиної
Про загибель підлеглого льотчика Самойлов дізнався, як він каже, телефоном.
"Льотчики мені зателефонували і сказали: «Командире, «Соколика» нема». Я не повірив, передзвонив одразу в командування Повітряних сил, у нас є група евакуації, повітряно-рятувальне забезпечення, але хлопці мені цей факт підтвердили. Його літак впав на окупованій території. Потім уже, у 2023 році, дуже велике зусилля докладали, щоб його забрати. Вони не хотіли віддавати наших льотчиків. Також загинули на окупованій території Саша ЖибровОлександр Жибров загинув у перший день повномасштабної війни на Херсонщині. Він спрямував свій літак на колону російської техніки. і Саша ЩербаковОлександр Щербаков загинув 26 лютого 2022 року під час оборони Херсонщини. Він скерував літак на російську колону. Щербаков зміг катапультуватись, проте становище літака в момент виходу крісла з кабіни не дало шансів на успішне приземлення.".
Про те, що залишки тіла готують до обміну, каже Вікторія, їй повідомили місцеві з Херсонщини.
"Перший сигнал мені дали саме вони про те, що викопують. І в мене була тоді надія, що роблять це саме для того, щоб повернути. Нам потрібно було відкрити кримінальне провадження. І на фоні цього ми здавали матеріали ДНК: мама і тато Андрія. Їх вносили в базу. Андрія ДНК, звичайно, було взято із залишків тіла. На жаль, експертизу вдалося зробити тільки з четвертого разу. Матеріал був у дуже поганому стані".
Сестра Андрія Антиховича Вікторія Волошина Суспільне Чернігів
Вікторія Волошина з братом Андрієм Антиховичем З особистого архіву Вікторії Волошиної
Вікторія розповідає: мама хотіла бачити рештки тіла, але вона була проти, бо переживала за її психоемоційний стан.
"Тому що два роки тіло було під землею. Плюс це були рештки, розірване тіло. Я розуміла, що там може бути. Але це було її бажання. Звичайно, ми попросили, щоб нам показали рештки. Вони були в жахливому стані. І, на жаль, побачити хоча б руку або голову було неможливо. Тому тільки експертиза ДНК дає впевненість у тому, що це брат. Хоча в душі я й досі десь відсотків на 20-30 не вірю цьому. Все-таки в мене десь є надія, що брату вдалося вижити, адже він був достатньо розумним хлопцем, достатньо активним, і він чудово знав свою справу. Я вірю досі, що, можливо, він десь живий, можливо, коли закінчиться війна, він прийде додому".
"А ще 23 лютого 2022-го ми ввечері розмовляли з сином, ні пів слова він мені не сказав: «Ма, може, там приготуйся, завтра щось таке буде». Як завжди, жартував. Веселий такий, як завжди. Вигляду не подав, що щось може бути. «Як ти міг? — хотіла сказати. — Синку, чому ти мені нічого не сказав?»".
Всі нагороди — посмертно
Капітан Андрій Антихович має такі нагороди, всі вони посмертні, та основна нагорода, каже Світлана, — звання Героя України з удостоєнням ордена "Золота Зірка".
Нагороди льотчика, Героя України Андрія Антиховича, посмертно. Суспільне Чернігів
"Після перепоховання, 21 лютого 2025 року, президент підписав наказ про нагородження, і вже у червні я отримала цю нагороду. Також він має орден Богдана Хмельницького III ступеня. Його одразу нагородили після смерті. Пам’ятний нагрудний знак 299-ї бригади тактичної авіації імені генерал-лейтенанта Василя Нікіфорова. Почесну відзнаку — медаль «За оборону Миколаєва» та почесний нагрудний знак Головнокомандувача Збройних Сил України «Комбатантський хрест». Окремо хотіла б сказати про сувенірну пам'ятну монету «Бахмаччина — земля нескорених». На цій монеті зображений Андрій і Сергій Шевченко, той що зупиняв танк своїми руками, коли російські війська йшли через наше місто Бахмач".
Побачився з мамою востаннє у січні 2022-го
"У нього однокласниця померла, приїздив на два дні на похорон. Тоді ще провела його на вокзал. Він розказав про свої плани, що в лютому йде на ротацію у Мелітополь. Але він там був постійно. «Боже, синочку, що в тебе не так? Ти покараний?» Безкінечні ці ротації. Тільки приїхав, місяць-два побув — і знову на ротацію. 15 лютого в доньки день народження, то він казав, що приїде 8 березня і подарує сестрі подарунок. «Чекайте, я приїду у відпустку». Але 26-го він загинув. Так ми його і не діждалися", — згадує мама Світлана.
"Він літав, як сокіл. Але ж і по життю, в ліцеї він не ходив — він літав, і в навчальному корпусі, і на футбольному полі. Такий він був", — згадує Андрій Заносієнко.
Андрій Антихович у кабіні Су-25 З особистого архіву Вікторії Волошиної
Андрій Антихович у кабіні Су-25 З особистого архіву Вікторії Волошиної
Андрій Антихович під час навчання у Харківському національному університеті Повітряних сил імені Івана Кожедуба З особистого архіву Вікторії Волошиної
Андрій Антихович під час навчання у Чернігівському ліцеї з посиленою військово-фізичною підготовкою З особистого архіву Вікторії Волошиної
Фотографія Андрія Антиховича на випускному альбомі З особистого архіву Вікторії Волошиної
Андрій Антихович давав інтерв’ю Суспільне Миколаїв 21 серпня 2021 року після участі у параді до Дня Незалежності України Суспільне Медіатека
Світлана ділиться спогадами, що її син, коли приїжджав до Бахмача, то намагався побачитися з усіма друзями та знайомими.
"Андрій дуже любив життя. Він не хотів помирати, у нього стільки планів було на майбутнє. Він дуже любив сюди повертатися, але це ж раз на рік було, у відпустку".
Перепоховання у Бахмачі
3 лютого 2024 року в Бахмачі прощалися з пілотом, капітаном Андрієм Антиховичем.
"Там вже все було підготовлено частиною: військові, які почесну варту організували. Звичайно, зібрані люди були, було оповіщення про те, що Андрій приїде прощатися з домом. Враховуючи, що прийшло все місто, то повноцінно на нашому дворищі усі б не змогли зібратися. Тобто він спочатку приїхав додому попрощався з бабусею, а потім ми прощалися на площі. Після цього ми поїхали у військову частину, за канонами, він мав переночувати і попрощатися з аеродромом", — розповіла Вікторія Волошина.
Та поховали Героя України 5 лютого 2024 року в Зазим'ї Київської області.
"Чому в Зазим'ї? Тому що тут живу передусім я, по-друге, сюди планує переїжджати мама. Тому вона хотіла, щоб Андрій був поруч біля неї", — розповідає Вікторія.
Місце, де похований Герой України Андрій Антихович. Зазим’я, Київська область Суспільне Чернігів
Місце, де похований Герой України Андрій Антихович. Зазим’я, Київська область Суспільне Чернігів
Місце, де похований Герой України Андрій Антихович. Зазим’я, Київська область Суспільне Чернігів
"Аби ж я знала, що буде війна, не пустила б", — каже мама Андрія Антиховича.
Читати ще
Читати ще
Катапультувався після збиття, полон у Криму, повернення за штурвал літака. Інтерв’ю з льотчиком Андрієм Максимовим
