На 7 грудня в Україні припадає День місцевого самоврядування. Це професійне свято людей, які працюють у міських, сільських, районних і обласних радах, а також усіх, хто є народним обранцем.
Зрозуміло, в нинішніх реаліях – не до святкувань, але водночас треба пам’ятати про важливість самоврядування і державницьких засад, на яких і тримається українська держава.
На Чернігівщині однією із яскравих представниць місцевого самоврядування є Марія Єфименко – перший заступник Сновського міського голови.
Тож у святковий день поговорили з нею про реалії Сновської громади, роботу і життєві моменти.
Біографічна довідка
Марія Єфименко народилася в селі Займище Щорського району (нині Сновська громада) Чернігівської області. Навчалася в міській середній школі №3. Має вищу освіту. Закінчила «Європейський університет», де здобула спеціальність «Облік і аудит».
З 2022 року працювала на різних посадах в приватних та державних організаціях Сновщини, у т. ч. 10 років пропрацювала у Державному казначействі.
Роботу в міській раді розпочала з 2017 року на посаді провідного спеціаліста бухгалтерського обліку та звітності.
У березні 2021 року призначена на посаду завідувача сектором з питань праці та надзвичайних ситуацій.
2 липня 2024 року була призначена на посаду першого заступника Сновського міського голови.
Тож у святковий день поговорили з Марією Єфименко про реалії Сновської громади, роботу і життєві моменти.
Пані Маріє, нині – ви вже людина із досвідом роботи в органах місцевого самоврядування, а давайте пригадаємо, чи мріяли ви колись про таку роботу?
Під час роботи в державному казначействі мені дуже хотілося працювати в органах місцевого самоврядування. Бо вже знала ту роботу. До того ж, я вела документацію пов’язану з капітальними ремонтами. І дуже хотілося, щоб наша громада розвивалася і в ній відбувалися позитивні зміни. Доля так склалася, що нині я – перший заступник міського голови. Дякую людям за довіру.
На цій посаді ви ще не довго працюєте, але вже достатньо, щоб скласти враження. То поділіться ними.
Робота дуже цікава. Але потрібно, щоб вона була командна і професійна. Адже кадри, як кажуть, вирішують все. А в нас не завжди так виходить. Наприклад, я поважаю пенсіонерів, їхній досвід і заслуги, але вважаю, що цим людям – вже час йти на заслужений відпочинок. Потрібно дати дорогу молоді, адже у молодих зовсім інше сучасне бачення ситуації і нові та креативні підходи до вирішення різних питань. Молодь прагне розвитку.
Нині дуже складний час і проблем дуже багато, але назвіть найголовніші, з якими стикається громада.
Це одвічна проблема якості дорожнього покриття, бо подекуди між селами його взагалі немає. Але ж це дороги не місцевого, а обласного чи державного значення. Звісно, ми пишемо листи, просимо відремонтувати дороги, втім поки ситуація, яка є.
Багато зимових турбот, зокрема щодо забезпечення сільського населення дровами. Тож для вирішення цього питання співпрацюємо з різними благодійниками і фондами. Зокрема, вже надана грошова допомога по 21 тисячі гривень на придбання дров жителям Хотуницького, Сновського, Староборовицького старостатів. Данська рада у справах біженців почала реєструвати домогосподарства Петрівського старостату, аби і вони отримали таку допомогу. Також є домовленість, що ця організація надасть допомогу домогосподарствам, які ще не отримували її від інших благодійників, у Новоборовицькому та Турянському старостатах.
Ще наша болюча проблема – це водопровід. Щотижня стаються пориви. Ось нині листуємося із благодійним фондом, аби допомогли нам вирішити це питання із заміною труб. Самотужки з цим впоратися громаді не під силу.
Зрозуміло, що широка війна додала викликів усім, а ваша громада ще й прикордонна. Тож як військові тривоги впливають на громаду?
Дуже багато людей із нашої громади служить у війську, громада виділяє субвенції на військові потреби. І нині з’явилося чимало нових викликів, як вирішення проблем ветеранів, військових, які отримали каліцтва на війні.
Також щодня у нас тривоги і щодня нашу громаду обстрілюють. І через це також – багато різних викликів. Разом із благодійниками прагнемо допомагати переселенцям із прикордоння, наприклад, у питанні придбання житла для цих людей.
Маємо також проблему із системою оповіщення, бо вона у нас – застаріла. І коли вимикають світло, але тривогу оголошують, то система оповіщення не працює. І це проблема, з якою я також зверталася до благодійників. Є сподівання, що наступного року цю проблему вдасться вирішити.
Ви – весь день на роботі. То чи вистачає у вас часу на родину?
Донька вже моя виросла, вона навчається в Польщі. Чоловік працює і вдома буває рідко. Тож я – весь час у роботі, і робота моя мені подобається.
Чи маєте якісь захоплення окрім роботи?
Якщо відверто, то нині на захоплення не вистачає часу. А раніше вдома я шукала собі заняття, вирощувала квіти. А нині, коли після робочого дня, коли спілкуєшся із величезною кількістю людей, приймаєш проблеми близько до серця, то дуже складно… До того ж, ще вдома обдумуєш робочі проблеми. Але потрібно бути в ресурсі і хоч трішки піклуватися про себе, берегти своє здоров’я. То я почала їздити на річку і занурюватися в холодну воду з головою.
Як давно ви практикуєте занурення у холодну воду?
Почала у вересні, як люди вже перестали купатися. Звісно, що роблю це не щодня, а як відчуваю потребу, наприклад після стресової ситуації. Сіла в машину, поїхала, занурилася в воду з головою, вийшла з води, витерлась, сіла в машину і поїхала назад. Мені це допомагає. Принаймні, вважаю, що це краще, ніж пити заспокійливі.
Щоб ви колегам ще до свята сказали, побажали?
Не бути пасивними і відстоювати свою точку зору, тим паче, якщо ти – професіонал і точно знаєш, як буде краще. Потрібно не боятися дискутувати і говорити вголос, що думаєш. Також хочу побажати здоров’я, терпіння, бо ми працюємо з людьми. Потрібно завжди вміти поставити себе на місце людини, яка звертається по допомогу і ставитися до людей з повагою. І звісно всім нам – миру і Перемоги, бо це – найголовніше!
Ірина Осташко
