Воїн Олексій з позивним “White” – один із тих героїв, які захищали Чернігів. Солдат розповів про оборону міста та «Я розумів, що це навала, орда.. Знав що буде важко і я навіть те, що можу загинути, але за свою країну не треба вмирати, за її треба вбивати. Тим більше треба було помститися за своїх хлопців, яких втратив у зоні ООС…» «Майже перед війною у мене закінчився контракт зі Збройними Силами України, а коли 24 лютого я побачив у фейсбуці, що росіяни перейшли наші кордони, то взяв амуніцію, що завжди була у мене зібраною і напоготові, та вирушив з батьком у до військкомату. Там було вже достатньо людей, які прийшли захищати Батьківщину. Звідти у бік Чернігова ми їхали у дуже позитивному настрої, захисники шуткували, сміялися.. Кожен з цих людей був рішуче налаштований на збройний захист. Зараз з них є дехто поранені, деякі не повернулися…» – з тугою розповідає Олексій.
«Спочатку моїм завданням була підготовка кулеметників та гранатометників, оскільки серед усіх добровольців я один з небагатьох мав військову освіту та необхідні знання. Ми навчали та формували групи, які одразу направлялися на оборону Чернігова. Особисто мені довелось займати оборону на Кільцевій для посилення підрозділів інших сил оборони. Тобто передбачалося, що основні наші завдання – це бути «очима» важкої техніки, а також прикривати її від піхоти противника. Окрім бойового розрахунку на мене були покладені ще обов’язки з логістики. Це й підвезення боєприпасів, їжі, спорядження та інших необхідних речей. Я одразу розумів, що необхідно чітко вести документацію. Всі бойові зіткнення фіксував в журналі ведення бойових дій. Особисто я пишаюся тим, що я не забував про кожного зі своїх хлопців. Під час серйозних зіткнень з противником понад усе намагався забезпечити кожну позицію протитанковими засобами, кулеметами та боєприпасами. Під постійним артилерійським вогнем, вирішував абсолютно всі проблеми солдатів, виготовити їм необхідні документи, підвести побутові речі, засоби гігієни, спальні мішки тощо”, – розповідає воїн. Також Олексій збирав інформацію про ворога від місцевого населення. “Я постійно контактував з місцевим населенням. Краяни передавали мені відомості про скупчення ворожої техніки. Я оперативно відмічав координати та передавав інформацію в штаб для оперативного ураження сил ворога. У складі груп ми періодично виходили у розвідувальні виходи, на яких за можливості знищували рашистів. В результаті збору інформації, я створював досить детальні замальовки схем позицій ворога що значно підвищувало ефективність вогню артилерії яку ми наводили”, – зазначає солдат.
Олексій наймолодший у своєму підрозділі, однак користується беззаперечним авторитетом і повагою серед особового складу. Саме такі молоді та ініціативні командири власним прикладом мотивують особовий склад на здійснення героїчних вчинків. Українці – нескорена нація, ми сильні, ми вільні, ми звитяжні! Джерело: Регіональне управління Сил ТрО “Північ” Збройних Сил України
