Попри відсутність “зеленого коридору” і постійні нагадування влади про те, що виїжджати з Чернігова небезпечно, з міста продовжують евакуюватися люди. Частина їде своїми автівками. Тим, хто їх не має, допомагають виїхати волонтери.
Один із них – Артем Ракітін. До російського вторгнення працював у сфері охорони, а 24 лютого вивіз родину у безпечне місце та повернувся до Чернігова. Нині, каже він, разом з командою вивіз з міста до Київського залізничного вокзалу понад 10 тисяч людей. Коли вивезе усіх, хто цього потребує – планує взяти до рук зброю і захищати Україну.
Нині ж він разом з командою сплять по 2-3 години, ночують на вокзалі чи у небайдужих людей. Суспільному вдалося поспілкуватися з Артемом Ракітіним і дізнатися його думку про безпечність “зеленого коридору” у Чернігові, підтримку місцевої влади та плани на майбутнє.
Де ви були 24 лютого?
24 лютого я був зі своєю сім’єю у Чернігові. Напередодні цих страшних подій до мене вже надходила інформація про можливість провокацій зі сторони росії.
Я одразу вирішив відвезти свою сім’ю в безпечне місце. Побув з ними два дні і повернувся до дому. Повернувся, тому що це мій обов’язок перед батьківщиною, як чоловіка. По можливості всіх перевезу і буду далі захищати цілісність своєї країни.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Звернення голови Чернігівської ОВА Вʼячеслава Чауса 21.03.2022
Чому вирішили зайнятися саме евакуацією людей?
З кожним днем ситуація ставала складнішою. Люди залишалися без зв’язку, води та світла. А я, як чернігівець, знав нашу область дуже добре. До того ж я маю певний досвід у сфері безпеки. Тому і вирішив допомагати чим зможу. Почалося все з колони звичайних легкових машин. Люди просили, я своєю машиною вів їх безпечними дорогами. Колона налічувала від 50 до 60 легкових машин. Потім прохань про допомогу стало так багато, що я фізично не встигав відповісти всім. Тому наша команда стала більшою. Зараз нас вже приблизно 25 чернігівців. До нас навіть долучилися хлопці, які розробили нам сайт двома мовами, де небайдужі можуть допомагати грошима на бензин.
Не буду відкривати всі карти, але моя команда робить дуже великий об’єм роботи, щоб дорога була безпечною.
Чи допомогає місцева влада з перевезеннями?
Влада боїться брати відповідальність, бо немає офіційного “зеленого коридору”. Як на мене, “зелений коридор” — це якраз чудова можливість для провокацій. Мені нема коли витрачати час, тому ми своїми силами, командою самі вирішуємо свої питання. Звертаємося до бізнесменів, у кого є маршрутки. Грузовими машинами вивозимо, у пяти-тонниках. Просто не маємо можливості по пасажирських авто. Раніше в таких машинах картоплю возили, а зараз людей рятують.
Хто допомагає фінансово?
Спочатку в мене і моїх хлопців були гроші. Потім гроші скінчилися. Зараз допомогають небайдужі люди. Скидають 100-200 гривень. Зараз нас вже всі знають і допомогать евакуювати людей.
Зупинюся тільки тоді, коли зможу відвезти всіх людей до безпечного місця. А далі буду допомогати, як зможу.
Дуже важливо — назад ми повертаємося тими самими машинами, але вже з “гуманітаркою”.
Як часто робите перевезення?
Людей транспортуємо раз на два дні. У середньому дорога займає 8-11 годин. І дорога дуже важка. Все залежить від маршруту, графіка, кількості машин та несправностей авто.
Посадка до автобуса дуже страшна. Люди хочуть жити: б’ють один одного, кричать, люди дітей давлять. Дуже хотілося б, щоб усі мали витримку і вели себе гідно. Не створювали натовпу і давали змогу жінкам та дітям першими зайняти місця. Чоловіків ми не беремо принципово, винятки: люди з інвалідністю, або поранені.
Дорога дуже небезпечна. На блокпостах нам допомогають, бо вже знають нашу команду.
Яка історія запам’яталася найбільше?
Таких історій багато. 16 березня потрапили під мінометний обстріл при в’їзді до Чернігова. 17 березня обстрілювали “Смерчами”. З колонами все добре, всі дивом залилшилися цілими. А під Богданівкою за Семиполками потрапили під танковий бій, але нас вчасно розвернули і врятували. Через це дорога до Києва зайняла 10 годин.
Чи можна приєднатися до колони на власному авто?
Взагалі, на даний час у нас 27 автобусів, колона дуже довга — майже в кілометр. Тому, якщо машин багато, це не дуже безпечно.
Яких звичок з мирного життя не вистачає зараз?
Дуже бракує сім’ї. Востаннє бачив дружину і сина 26 лютого. Також сумую за особистим часом: в спортзал хотілося б повернутися. Зараз відпочинок — 2-4 години сну. Хоча останній раз ми з командою не витримали і відпочивали 6 годин, вийшло навіть випрати речі. Це зараз нам волонтери знаходять квартири чи школи, де можна переночувати. Раніше ми спали на вокзалі. Не могли залишити людей і садили на потяги. Зараз нас вже всі знають на вокзалі і наших чернігівців можуть і нагодувати.
–
Джерело: Суспільне
