Для багатьох українців четвер 24 лютого розділив життя на «до» і «після». До страшної дати в багатьох була розміреність, стабільність, улюблена робота, захоплення і, як виявилося згодом, усе, що потрібне для щастя. А «після» асоціюється з жахіттями війни, обстрілами, бомбардуваннями і страхами насамперед за життя дітей. Багато людей втратили рідних, домівки, зазнали поранень.
І тут історія у кожного своя…
Тож наскільки і як змінилося життя чернігівців після 24 лютого?
Максим Блакитний
Змінилося у сенсі сполучення та комунікації. Мосту, що сполучав Чернігів із Києвом, немає. Це головне.
Наталія Сердюк
Сиділи вдома майже три місяці (я особисто). Тепер НІКЗ «Гетьманська столиця», де я працюю, відновлює роботу. Працюють парки і Цитадель. Але ж ніхто не їде. То ми організовуємо онлайн-лекції, екскурсії в режимі zoom.
Наталія Найдюк
З психологічного погляду, я зовсім інша. Станом на тепер не можу повноцінно радіти, сміятися, щось планувати взагалі… Якийсь блок усередині. З побутового погляду, дім став, як склад (але добре, що він є, бо 1 квітня у двір прилетіли міни, дякувати Богу, тільки скло розбили й оббивку на будинку позносило). Речі досі лежать складені в сумках, розібрала тільки те, чим щодня користуємося. Набрана вода в усі баклажки. Економніші тепер у покупках, бо і ціни змінилися, і сенси. Краще підтримати когось, якщо можеш, ніж, умовно, чергову помаду чи щось таке купити… Не ношу підбори зараз узагалі. Це більше про дівочі відчуття.
А чого навчила війна, життя – дуже крихка штука. Мабуть, найкрихкіша у світі. І треба квапитися зробити те, що хочеш. Бо все може закінчитися в одну мить.
Микола Силенко
Дуже змінилося. Насамперед на рівні сприйняття ситуації, пріоритетів і планування: те, що колись було важливим, сьогодні вже другорядне. Особливо це проявлялося до 1 квітня, поки ворожі війська були на території області.
Зараз у нас дещо спокійніше, але людські, економічні й інфраструктурні втрати даються взнаки. Попереду непрості часи, але ми, українці, завжди залишаємося оптимістами.
.
Михайло Жирохов
Звісно, як і у всієї країни, життя моє і моєї родини кардинально змінилося. Однак не в сенсі розуміння ситуації – наша війна почалася ще у квітні 2014 року, – а в сенсі виживання фізичного під час облоги міста, відсутності електрики, води. І так, звісно, був план на випадок окупації, але завдяки зусиллям ЗСУ цього не трапилося.
Ірина Синельник
Життя змінилося кардинально – у сприйнятті себе та світу, у відчутті безпеки, у пріоритетах. Ми всі переживаємо досвід війни, і кожен по-своєму почувається. Але, здається, для всіх, хто лишався в Чернігові і хто поїхав, цей досвід травматичний. Реагуєш на якісь незвичні звуки, дбаєш про запаси їжі, на що раніше не звертав уваги, бо все без проблем можна купити в маркеті.
Прийшло розуміння цінності різних людей у житті. Несподівано хтось виявився більш важливим, аніж той, про кого так думав раніше, бо за весь час бойових дій в області та місті не спитав «Як ти?». Прийшло усвідомлення кінечності життя, бо воно щомиті може несподівано і несправедливо закінчитися. Й одночасно з’явилося більше гордості за свій народ і свою Батьківщину.
Хочеться ЖИТИ щодня, радіти маленьким приємностям, нічого не відкладати на потім (бо «потім» може не бути!) і вірити та наближати нашу ПЕРЕМОГУ!
Спілкувалась Ірина Осташко
