У січні 1993 року, тобто майже три десятиліття тому, на екранах телевізорів вийшла остання, 2137-ма серія культового серіалу «Санта-Барбара». Його назва стала синонімом не тільки так званих мильних опер, а й будь-якого довготривалого процесу взагалі. На українських телеканалах серіал демонструвався з 1992 до 1997 рік, тобто перші пострадянські реформи, вибори президента, прийняття Конституції та багато інших знаменних подій пройшли під акомпанемент цієї історії.
А чи дивилися «Санта-Барбару» чернігівці та чи полюблять вони серіали загалом, ми вирішили дізнатися на вулицях міста.
Тетяна, колишня юристка:
– Полюбляю літературу та кіно змістовні. Тому серіали на кшталт «Санта-Барбари» не дивлюся і не дивилася. Я дивлюсь тільки те, що спонукає думати, робити висновки, здогадуватися про щось. Політичну літературу люблю, читаю про економіку, читаю виступи наших політиків, краєзнавчі матеріали, мистецькі. А серіали – це казка, це не для нас. Але я не хочу сказати, що якщо хтось дивиться серіали, то це погано. Кожен обирає сам, чим йому займатися.
Надія, пенсіонерка:
– Серіали дивлюся. Найбільше люблю турецькі. «Санта-Барбару», може, і дивилася, але дуже давно, мабуть ще невеликою була. Серіали мені подобаються тому, що там цікаво розгортаються події, часто непередбачуваний фінал. Цікаво, що ж буде далі. Я співпереживаю героям. До того ж це таке дозвілля, яке я можу собі дозволити – адже чим іще можна зайнятися?
Валентина, пенсіонерка:
– Серіали дивлюся. Але зараз немає хороших – таких, які ми любили. Подобаються радянські фільми, такі як «Свадьба в Малиновке», «Дело было в Пенькове», «Семнадцать мгновений весны». Це були хороші фільми – не те, що зараз: пороздягаються або стріляють. У нас війна іде. А вони показують фільми, де стріляють та вбивають. Хіба нашим бідним солдатикам, які воюють, може таке подобатися? Їм треба фільми, щоб розслабитись, посміятись, про любов.
Еженедельник "Семь Дней"
