За інформацією: Суспільне Чернігів.
Андрій Лівенко у дитинстві. Суспільне Чернігів
«Найкращою його іграшкою був дерев’яний автомат. У мене три брати служили в армії, мали військову форму. Син поліз на шифоньєр, кашкети побере, одягне і грається», — розповідає жінка.
Після школи Андрій Лівенко вступив до тодішнього Київського інституту сухопутних військ, потім навчався у Львові. Після закінчення навчання 1998 року повернувся до Чернігова, де й ніс службу. З Олексієм Висоцьким вони познайомилися 1999-го під час служби у 1-й окремій танковій бригаді (нині вона називається 1-ша окрема важка механізована Сіверська бригада). З 2018-го до 2024-го Висоцький був командиром 119-ї бригади ТрО.
Олексій Висоцький. Суспільне Чернігів
«Він мені запам’ятався з перших днів знайомства — такий енергійний, доброзичливий. Я постійно до нього звертався по допомогу, по якусь пораду. Ніколи він не відмовляв», — пригадує колишній командир.
Андрій Лівенко неодноразово їздив до зони проведення антитерористичної операції на сході України. Як пригадує його мати, тричі його направляли в район бойових дій на Донеччині: одного разу — під Маріуполь, ще двічі — поблизу Часового Яру. Після однієї зі своїх поїздок він сказав матері, що втомився і хоче відпочити.
Андрій Лівенко з побратимом на одному з командних пунктів на фронті. Архів родини Лівенків
«Мамко, не хвилюйся, все добре!»
2018 року чоловік пішов на пенсію. Проте через два роки його попросили очолити батальйон територіальної оборони. На початку повномасштабного вторгнення його підрозділ долучився до оборони Чернігова. Людмила Лівенко каже: вона постійно молилася і просила сина телефонувати за можливості.
Людмила Лівенко. Суспільне Чернігів
«Він, бувало, серед ночі дзвонив. Казав мені: «Мамко, не хвилюйся, все добре! Якщо що, ви тільки в погребі не ховайтеся, бо його може завалити»», — ділиться спогадами мати.
Побратим Лівенка Іван Чаус розповідає: комбат не боявся брати на себе відповідальність і дбав про підлеглих.
Іван Чаус. Суспільне Чернігів
«Якщо командир не ухвалює правильного рішення, через це можуть бути втрати, безвісти зниклі, поранені тощо. Він цього дуже боявся. Він умів тримати баланс у своєму колективі, тому що понад 500 підлеглих і у кожного свої проблеми: у когось здоров’я, у когось психологічна проблема, у когось сім’я», — розповідає Чаус.
Для підлеглих він був «Батею»
В Андрія Лівенка були два позивних: «Батя» і «Вуж». Як пояснює мати, позивний «Батя» йому дали побратими, бо він був для них наче батько, допомагав розв’язувати різні питання. «Вужем» називали за те, що він умів забезпечити батальйон усім необхідним.
Чоловік залишився зі своїм підрозділом до останнього, не погоджуючись на інші посади, згадує колишній командир 119-ї бригади ТрО Олексій Висоцький.
Андрій Лівенко з бійцями 162-го батальйону 119-ї бригади ТрО з Чернігова. Архів родини Лівенків
«Я йому радив уже «здати» батальйон, уже досить. Уже і роки, і скільки можна, скажімо так, на батальйоні «сидіти». І треба ж, може, якось робити кар’єру. Йти на полковничу посаду. Він день-два думав, потім мені телефонує і каже: «Я залишаюся зі своїм особовим складом». Як він казав: «Ми з ними розпочали велику війну. Я постараюсь з ними бути до кінця, наскільки це буде можливо»», — так, за словами Висоцького, пояснював своє рішення комбат.
Востаннє зібрав рідних та друзів
Перед своїм останнім днем народження Андрій Лівенко побував у рідних, а потім зібрав велику компанію на святкування ювілею — 9 травня 2026 року йому виповнилося 50. Загинув командир батальйону в ніч на 1 серпня на Сумщині.
Людмила Лівенко на могилі свого сина Андрія Лівенка у Чернігові на кладовищі «Яцево». Суспільне Чернігів
За життя його нагородили орденом Богдана Хмельницького ІІІ ступеня, медаллю «За оборону Чернігова» та відзнакою «Хрест Свободи». 18 вересня 2026-го Андрію Лівенку посмертно присвоїли звання «Почесний громадянин міста Чернігова».
Читати ще
Читати ще
Катапультувався після збиття, полон у Криму, повернення за штурвал літака. Інтерв'ю з льотчиком Андрієм Максимовим
