У Чернігові знаходять досить чимало археологічних пам’яток під час різних ремонтних робіт на території міста. Так і під час недавньої реконструкції водогону на вулиці Любецькій було віднайдено рів Передгороддя давньоруського Чернігова. Щоправда, через розкопану ділянку рову проклали трубу водогону і вже засипали.
Окрім рову вдалося відшукати й інші знахідки. Докладніше про усе віднайдене — в розмові з істориком і археологом Ігорем Ігнатенком.
Пане Ігоре, наскільки важливим для історичної науки є віднайдення межі давньоруського Чернігова?
Для наукових кіл — це важливе відкриття. Історики 18 і 19 століть описували зовнішню лінію укріплень Чернігова. Вона маркувала розміри міста в часи його піднесення. Але археологічно вдавалося виявляти лише ті укріплення, які розташовувалися ближче до центру міста. І ніхто не уявляв, як можуть виглядати зовнішні лінії укріплень. Чи це взагалі укріплення, чи, можливо, просто умовна межа від звірів, або митна межа, перетнувши яку, треба плати податки. Або це адміністративний кордон міста Чернігова.
А ось розкопки показали, що це справжній фортифікаційний рів. Його зафіксована глибина менша, ніж була в давнину. А поруч, там де був хлібзавод, взагалі гірка була і, коли сучасну дорогу прокладали, то зрізали частину ґрунту і, відповідно, верхню частину рову і рештки валу, які там десь ще були. Можливо, вони ще збереглися якимись окремими ділянками.
У наступні рази, якщо вчені будуть проводити дослідження, ймовірно, також натраплятимуть на цю межу. Точно ми не знаємо, де вона проходила, але за описами істориків попередніх поколінь, при житті яких іще залишались рештки валів, можемо приблизно уявити, де саме ділянки цієї межі будуть. Треба просто уважніше дивитися, коли відбуватимуться якісь археологічні роботи уздовж подібних комунікацій в інших районах міста.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: «Пам’ятки історії Чернігова»: відомий екскурсовод Володимир Пилипенко – про зниклі перлинки нашого міста (Фото)
Які нові знання відкриває відкопана межа стародавнього Чернігова?
Вже напевне знаємо, що це — справжня фортеця. В середині зовнішньої лінії укріплень забудовано було не все, бо були місця із дуже щільною забудовою, а були проміжки, де знаходилися городи, цвинтарі й таке ніше.
Але тим не менше, хтось же цю огорожу встановив. І археологи тепер дали завдання історикам з’ясувати, яким чином встановлювалася межа. Чи це громада цим переймалася, і вирішувала, де поставити цю межу. Причому, її робили із запасом, щоб люди могли поселятися й надалі. Чи це влада князівська вирішувала, де їй бути. Але я вважаю, що тоді у прийнятті цього рішення громада мала велике значення. Не міг князь одноосібно визначити межу.
Чи наповнений рів якимись артефактами?
В заповненні цього рову були знайдені уламки кераміки, але вони не дуже виразні. Цікаво, що в ті часи гроші майже не використовували, в основному була обмінна торгівля – бартер, як у нас звикли говорити. Тому для визначення дат в основному використовують керамічний посуд. Адже в різні часи мода на нього змінювалася. Звісно, точно не можемо сказати десятиліття його виготовлення, але приблизно, гадаю, що залишки кераміки – початку 12 сторіччя.
Із одного боку цієї лінії рову і з іншої знаходяться кладовища. Це вказує на те, що кладовище з’явилося раніше. Тобто у 11 сторіччі воно там вже було, а пізніше його просто «розрізали» муром. Тобто, визначили, де ще Чернігів, а де територія вже за його межами.
Раніше поблизу знаходили поховання?
У попередні роки знаходили поховання біля міського Палацу культури. А також на вулиці Любецькій, де була станція швидкої допомоги, там були рештки курганів і, де АТБ побудували, там вони теж були. Тепер ми їх знаходимо далі – перед спуском у яру, майже біля шляхобудівного управління. І подивимося, що буде з іншої сторони цієї яруги, не виключено, що там теж можуть бути якісь цікаві знахідки.
Чиї це поховання?
Це поховання звичайних людей, до речі, ще за язичницькими обрядами, є й ті, що поховані в грунтових могилах, тобто вже християнські. Причому, як показують уламки кераміки, у нас не зразу всі чернігівці навернулися до християнства. У 11 столітті, а можливо, й до початку 12 сторіччя, ховали небіжчиків у курганах, тобто проводили язичницькі обряди. Але без кровавих жертв. До речі, ще в 2005 році я брав участь у розкопках кургану по трасі, що проходить через Седнів, там розширювали дорожнє полотно і розкопали курган, пограбований у давнину. У ньому було поховання у дерев’яній камері, мабуть, якогось багатого чоловіка – боярина чи дружинника. Речі в основному вкрали звідти, але цікаво, що там були лише рештки похованого, причому йому було за 50 років, якісь цінності, але не було жертв – ні людських, ні тварин. Тобто, їхніх кісток не знайшли. Тож з одного боку ніби продовжується язичницький звичай поховання у кургані з майном, а з іншого – вже не вбивали не тільки людей, а й тварин для супроводження покійного у потойбічний світ. Перехід від язичництва у християнство відбувався поступово. І вздовж Любецької ми те саме спостерігаємо.
Чернігів ще має таємниці, які можна відкопувати?
Незліченно багато. Можливо, вони не такі масштабні, але ми з кожним роком дізнаємося щось нове про наше місто і те, що, можливо, протирічить попереднім уявленням. Я вважаю, що вже давно назріла, навіть перезріла робота над узагальненням. Бо дуже часто археологи щось знаходять, і відомості залишаються в їхніх паперах, або не все навіть у паперах відображено. Але все треба об’єднати і написати якусь узагальнюючу працю і тоді, можливо, ще її переробити для сприйняття широким загалом. Це ще великий обсяг роботи для майбутніх істориків.
–
Ірина Осташко
Фото — Ігор Ігнатенко
