За інформацією: Суспільне Чернігів.
Будинок, де живе Сніжана з родиною. Суспільне Чернігів
«Це наша маленька домівка, яка за сумісництвом є майстернею, ми тут проживаємо і творимо».
У десятирічного Світослава та його на рік молодшого брата Орія — аутизм.
«Вони отримали аутизм — Світославу було три роки, Орію було два роки. І діти, які самі користувалися ложечками, розмовляли, зверталися до тата і мами, різко почали втрачати набуті навички», — каже жінка.
Десятирічний Світослав. Суспільне Чернігів
15-річний Артем — старший із братів. Хлопець від народження прикутий до ліжка — у нього ДЦП.
Мати каже: протягом останніх років у сина поступово покращується моторика. Припускає, що стимулом став саме інтерес до техніки:
«У нас Артем дуже обожнює техніку. У нього є свій планшет. Він у ньому розуміється, користується, навчається, самонавчається. У нього багато кнопкових телефонів — він їх обожнює. Він любить їх розбирати, збирати. У нього навіть є маленька викрутка. Йому дуже важко з нею працювати».
15-річний Артем. Суспільне Чернігів
Сніжані — 36. Розповідає: увесь день забирає догляд за дітьми, а вночі, коли всі засинають, з’являється час для творчості. Вона малює картини та плете обереги.
У наметі Сніжана займається соломоплетінням і зберігає трави, які назбирала власноруч.
«Льон у нас сушиться, соломка з жита, вона м’яка, і вона буде використовуватись для лялечок. Сушаться жорсткі трави — це будуть з них робитися павуки, мій станок деревообробний, на якому я випилюю самостійно яйця дерев’яні».
Майстерня в наметі. Суспільне Чернігів
Особливе місце у її творчості посідають солом’яні павуки, розповідає жінка:
«Павук — це у нас традиційна українська прикраса, яка була дуже сакрального характеру. Вона становить саме світотворення, показує саму форму світотворення. Павуки — не тільки для України поширена така традиційна прикраса, це обрядовий елемент, який є і в Польщі, і в Литві, і в усіх північних народів».
Солом'яні обереги. Суспільне Чернігів
У Сосницькому музеї Олександра Довженка зараз частина робіт Сніжани. Нещодавно тут завершилася її виставка, каже директорка закладу Ольга Ярмош.
«Багато людей мали змогу її побачити, і це справді викликало захоплення. Картини, які малює Сніжана: тут переважають темні кольори і космічна, зоряна тематика. Це такі моделі всесвіту, в європейському мистецтві це називається «хімелі», у нас в Україні такі фігури ми можемо бачити як «різдвяний павук»».
Директорка музею Ольга Ярмош. Суспільне Чернігів
«Сакральна геометрія — моя улюблена тема. Я обожнюю все, що геометрично правильне, досконале: я можу малювати мандали, я можу плести мандали, я можу створити 3D-об’єкти мандал у вигляді павука або об’ємних конструкцій», — каже Сніжана.
Роботи Сніжани. Суспільне Чернігів
Поле недалеко від дому — місце, де вона може побути наодинці з думками, розповідає Сніжана.
«Цей весь простір, вся ця свобода — тут починаюся справжня я. Я оживаю тут. І вночі, коли дітки засинають, не треба бігати контролювати, дивитись, виправляти, підтримувати, підносити… І тоді починається справжнє моє життя. Я можу просто посеред ночі вийти і прогулятися в ліс або зібрати трави, тому що вдень мені немає коли».
Сніжана Білостоцька. Суспільне Чернігів
До переїзду на Чернігівщину Сніжана жила на півдні України: в Нікополі, Запоріжжі та Приморському Посаді, що на березі Азовського моря. За фахом викладачка образотворчого мистецтва для дітей та реабілітологиня, розповідає Сніжана.
Вона також модерує в соціальних мережах тематичні спільноти, присвячені аутизму. Там ділиться досвідом та підтримує інших батьків.
«Я дуже щаслива людина. Я вам щиро зараз це кажу. Я дуже не хочу, щоб мене хтось жалів. Це дуже неблагородне почуття… Я маю набагато більше можливостей або простору, ніж звичайна середньостатистична людина», — каже Сніжана.
Але для роботи та зберігання готових виробів у хаті бракує місця. Тому Сніжана вже багато років мріє про власний музей-майстерню.
«Музей соломкарства хочу. Я хочу зберігати, накопичувати, а потім, коли піду з цього життя, я хочу, щоб після мене щось лишилося. Я хочу, щоб збереглася унікальна традиція нашої української культури».
Читати ще
Читати ще
«У нас ловко»: у селі Ганнівка на Чернігівщині залишилося 18 жителів
