Чернігівець Дмитро був будівельником. Та війна в Україні й на рідній Чернігівщині змусили стати військовим і боронити рідну землю.
Про повномасштабне вторгнення російської армії в Україну чоловік дізнався з телевізора. Однак на той момент мав проблеми зі здоров’ям, тому пішов до територіального центру комплектування, щойно став на ноги після хвороби — 4 березня.
Брав участь у боях у районі Новоселівки поблизу Чернігова, де пройшов «бойове хрещення». З 9 березня по 1 квітня Дмитро перебував у російському полоні.
«Тортури, допити, знущання, побиття… Особливо перші три дні. Возили територією області, по підвалах, на голові постійно була шапка, очі заклеєні скотчем. Це було перед відправкою до фільтраційного табору в Курську область, — розповідає Дмитро. – У військових найбільше хотіли дізнатися про «Азов», «Айдар», «Правий сектор» і причетність до цих підрозділів. Цивільних звинувачували в тому, що ті навідники, зв’язківці, допомагають армійцям, випитували розміщення позицій та напрямок ведення вогню».
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Як жила Лукашівка в окупації (Фото)
Потім чоловік потрапив до СІЗО у місті Курськ. У камері з 12 осіб було двоє військових, один – митник та дев’ятеро цивільних. Усі між собою розмовляли пошепки, а якщо говорили голосніше, то російські вартові виводили українців для «воспітатєльних момєнтов». Серед мирних були мешканці Сумської, Чернігівської, Київської, Полтавської, Івано-Франківської областей, із Гостомеля.
«Когось із дому (забирали), когось – з укриття. Деяких із машини витягали, коли ті по продукти їхали. У кожного була своя історія», — говорить армієць та пригадує, що були і жінки, але в окремій камері.
Діма до останнього не знав, що його забирають з полону. «Веземо розстрілювати», — так жартували росіяни. «І тільки коли з машини побачили білі прапори, зрозуміли, що привезли на обмін, — згадує захисник. – Вони прийшли, назвали прізвище, переодягли у чужу військову форму. І на літак. Здається, робили три приземлення, якщо не помиляюся. Тобто по різних містах росії збирали людей. Потім повезли і знову з пересадками».
Співкамерники Дмитра просили знайти їхніх рідних, якщо той опиниться на волі. Каже, деяких знайшов, зокрема через соціальні мережі та групи, деяких не вдалося.
Після полону Дмитро провів два тижні у лікарні на реабілітації і знову повернувся на службу у рідний батальйон.
–
Джерело: ОК «Північ»
