За інформацією: Суспільне Чернігів.
ФОТО: з особистого архіву Ніки
Їй було 10 років, коли почалася війна на Сході, у 17 – вона копала окопи у Гостомелі з Нацгвардією та розбирала завали в Бучі, Ірпені, Бородянці, а у 18 – добровільно пішла служити бойовим медиком на фронт.
Повномасштабне вторгнення змінило плани на життя Ніки Чернявської. Дівчина здобула базову медичну освіту в коледжі, продовжила навчання на юриста. Виховувалася вона у багатодітній родині. З дев’ятьох дітей Ніка народилася сьомою. "З дитинства я навчалася на відмінно. Школу закінчила екстерном і в 13 років вже мала атестат 9 класів. Так хотіла мати".
Про службу в "Госпітальєрах",Добровольча організація парамедиків. Була заснована Яною Зінкевич на початку бойових дій в Україні у 2014 році. "гарячі" точки, про виховання в багатодітній родині, про молодість на фронті та про те, які випадки з Соледару та Лиману тепер залишаться в пам’яті назавжди – Ніка розповіла Ксенії Рекун.
Дівчина і фронт
В армії починаєш розуміти, що життя залежить не тільки від тебе, а й від тих, хто поруч. Ніка потрапляла в різні ситуації на фронті. Не один раз їх машина потрапляла під обстріл.
"Всі ми контужені. Але я не зверталася за допомогою. Було таке, що нас газом накрило. Чимось на основі хлору. Ти одягаєш протигаз і гониш за 300-тими. Пам'ятаю, на шляху назад, уже змогла подихати своїм же киснем. І цей вдих кисню був, як зліт у хмарки".
Були й такі випадки, де життя "висіло на волосині", говорить Ніка. Адже, батальйон, де служить Ніка, побував у "найгарячіших" точках фронту. Це: Соледар, Бахмут, Оріхів Запорізької області. Лиманщина, Рай, Олександрівка, Очеретино і далі – Авдіївський напрямок.
"У мене було дві аварії. Одна з яких – в зоні бойових дій. Ми везли пораненого і влетіли вночі на дорозі в техніку без відбивачів. Для мого побратима і пораненого – аварія стала смертельною. Я отримала струс мозку. Сильно психологічно воно мене скосило, але я тут, в строю. Єдине, що в моїх руках – це далі працювати".
У бойовій машині «госпітальєрів». ФОТО: з особистого архіву Ніки
На момент розмови, через руки Ніки пройшло понад 500 поранених військових. Та були такі, що залишаються в пам’яті тепер назавжди.
"Лиманщина. Я працювала на DefenderПозашляховик британської компанії Land Rover. в складі екіпажу: я, мій парамедик і водій. Шлях евакуації був досить довгий і дороги були складні. Ми чергували в бліндажі. В лісі. Десь за кілометр від лінії зіткнення. Нам виносили бійців пішки, ми їх забирали, і везли до точки передачі на медичну евакуацію. Вивозили здебільшого вночі".
На лінії фронту. ФОТО: з особистого архіву Ніки
Один з бійців, якого «госпітальєри» врятували. ФОТО: з особистого архіву Ніки
Після дощу дороги розмивали настільки, що все перетворювалось на болото, пояснила Ніка. Машини застрягали. Військові просили витягувати їхні авто, але троси не витримували та рвалися.
"Один з бійців, якого ми везли тої ночі, був вкрай важкий. У нього були перебиті ноги з відкритими переломами в дуже багатьох місцях, і він втратив багато крові. Коли ми його забрали, він уже був в стані геморагічного шоку,Геморагічний шок – стан тяжких гемодинамічних і метаболічних порушень, які виникають внаслідок крововтрати та характеризуються нездатністю системи кровообігу забезпечити адекватну перфузію життєво важливих органів через невідповідність об'єму циркулюючої крові об'єму судинного русла. у вену потрапити було нереально. Пульс, який від крововтрати мав бути сильно підвищений, уже навіть навпаки згасав. Тобто, боєць відходив. На місці мій парамедик зупиняв кров, тампонував розібрані ноги, я ставила кістковий доступ. Навіть два".
Коли боєць почав реагувати, каже Ніка, його слова були: "Пацани, медик, я що повернувся?"
"Я ніколи не забуду цих слів. Потім йому залили кров на Лимані на стабілізаційному пункті.Це місце, куди бойові медики евакуюють поранених із передової. Тут лікарі надають пораненим першу медичну допомогу, стабілізують їхній стан та відправляють до шпиталю. На той момент він був живий".
Пам'ятаю ще випадок у Соледарі, каже Ніка, тоді ми чергували разом зі Збройними силами України.
Ніка у Соледарі на службі. ФОТО: з особистого архіву Ніки
"Збройники на броні витягали поранених, ми перехоплювали та їхали на Бахмут. Екіпаж збройників мав заміну (чергування, – ред.). Ми мали бути 24/7 виїзні. Якщо рація викликає – ми виїжджаємо. Саме виїздів було у нас мало, але готовність мала бути. Тому я завжди тримала в запасі заряджену батарею для рації. О 12-й ночі міняється екіпаж збройників. І новий екіпаж виявляє, що у них розряджена рація. Вони ж технікою їдуть на нуль. Він просить у мене, чи раптом немає акумулятора. Ми вночі виїжджаємо, передаємо. І в ту ж зміну чи через пару діб того збройника-медика вбило. Я пару днів не могла отямитись. Добре, що останнє мені випало зробити для людини – це в ніч на її зміну віддати акумулятор для рації".
В машині «госпітальєрів». ФОТО: з особистого архіву Ніки
Бажання допомогти. Звідки?
Бажання допомагати людям йде ще з дитинства. Ніка народилася у багатодітній родині – дев’ять дітей. Вона була сьомою.
Коли діти в інших сім’ях грали на вулицях, отримували подарунки та їздили на відпочинок, Ніка вчила двох менших братів та сестер: ходити, писати, їсти, читати, шила для них одяг. "Словом, замінювала для них батьків", – каже дівчина.
Ніка народилася в Ірпені. Коли вона була ще маленькою, родина переїхала в село у Чернігівській області.
Школу закінчила екстерном. У 13 років мала атестат про закінчення дев’яти класів.
Ніка каже, таке рішення ухвалювала мати.
Далі навчання продовжила на юридичному (заочна форма навчання, – ред.) та медичному коледжі у Чернігові.
Закінчувала останній навчальний рік у медичному коледжі вже дистанційно, з лінії фронту. Саме тоді 18-річна Ніка прийняла рішення піти у медичний батальйон "Госпітальєри". За рік до цього, вона ще встигла "покопати окопи" з Нацгвардією на початку повномасштабного вторгнення та порозбирати завали в Бучі, Ірпені, Бородянці.
Ніка на розборі завалів навколо Києва (Буча, Ірпінь, Бородянка). ФОТО: з особистого архіву Ніки
Це допомогло сформувати власний світогляд і життєві цінності, яких, як каже дівчина, їй не вистачало у багатодітній родині.
"Для мене є величезною честю факт, що я не просто знаю Яну Зіневич,У 2014 році стала добровольцем батальйону Правий сектор. Після перших боїв, в яких брала участь в червні-липні 2014 року, заснувала медичний батальйон Госпітальєри, який займався евакуацією поранених і наданням їм першої допомоги. 5 грудня 2015 року Яна Зінкевич потрапила в ДТП. В результаті ДТП отримала важкі травми, в тому числі переломи ключиці, семи ребер і хребта. В Ізраїлі їй зробили складну операцію, але ходити вона так і не змогла. Зараз пересувається на інвалідному візку. а те, що я в певній мірі її друг. Що я мала честь жити з нею в одній оселі, їсти разом один обід і робити одну справу під її керівництвом. Її внесок у становлення мене, як військовослужбовця, як бойового медика, і просто моєї особистості – неоціненний".
Ніку нагороджує Яна Зіневич медаллю «За збережене життя». ФОТО: з особистого архіву Ніки
Родина та війна
Ніка не має контакту з батьками, спілкується переважно зі старшим братом та сестрами.
"Підтримую зв’язок, як зв'язок находжу. Я завжди собі кажу, що створюватиму свій дім після війни, якщо виживу. Та поки мій дім розкиданий по місцях, де є мої рідні люди".
Ніка в перерві між бойовими виїздами. ФОТО: з особистого архіву Ніки
Зустріти таких людей можна будь-де і вони зможуть замінити навіть родину. Так, Ніка зустріла "свою" військову лікарку, якій, згадує тепер з посмішкою, не хотіла везти дизельний генератор у 2022 році. Тепер, це перша людина, до якої вона збирається у відпустці.
"Пам'ятаю, мені було дуже тяжко, і я крадькома думала якось не їхати туди, бо вона трубку не підіймала. Але мій безпосередній командир на той час настояв, що ми їдемо і шукаємо її наосліп. Коли ми приїхали, і я її побачила, мені аж стало ніяково, до якої людини я не хотіла їхати. Тепер так сталося, що в нас чи не найближчі взагалі дружні відносини. Я можу з нею поділитися тим, чим не можу ні з ким. Ми обидві військові. Можемо не бачитися місяцями, але коли вийдемо на зв'язок, це нічим не замінить, те, що ми є одна в одної".
Ніка, вважає, що війна буде тривати доти, доки не закінчаться люди.
"Людей зараз катастрофічно не вистачає. Часом я розумію, що я ні разу не сильна. Просто, попри все, не даю собі скласти руки".
