У Мезинському національному природному парку тривають дослідження палеолітичної пам’ятки Бужанка-2. Вона вже понад два десятиліття привертає увагу археологів, а нові розкопки допомагають дедалі детальніше відтворювати життя людей, які мешкали на берегах давньої Десни близько 18-17 тисяч років тому.
На схилі в селі Бужанка (Коропська громада) сьогодні знову звучить мова археології – мова кременю, кісток, вогнищ і культурних шарів. На перший погляд, розкоп – це лише квадрат землі, у якому уважне око науковця шукає маленькі фрагменти минулого. Насправді ж кожен такий фрагмент може бути частиною величезної історії.
Тут працює Деснянська палеолітична експедиція Інституту археології НАН України під керівництвом кандидата історичних наук Дмитра Ступака. І ця робота має особливе значення саме тепер – у час, коли Україна змушена захищати не лише свою територію, а й власну історію та культурну пам’ять.
Все почалося з кісток мамонта
Історія дослідження Бужанки розпочалася не з планової археологічної розвідки. А коли у 2003 році під час ремонтних робіт на одній із вулиць села місцеві мешканці випадково знайшли кістки мамонта. Важливо, що вони не залишили знахідку без уваги, а повідомили про неї фахівців. На місце приїхав археолог Дмитро Ступак. Окрім кісток мамонта, дослідник виявив оброблений кремінь, кварцит і обгорілу кістку. Саме це змінило характер знахідки. Перед археологами було вже не просто місцезнаходження решток давньої тварини. Виявилося, що поруч перебували люди, які обробляли камінь, користувалися вогнем і залишали після себе матеріальні сліди. Так Бужанка стала археологічною пам’яткою кам’яної доби.
Дослідження тривали з перервами, а з 2025 року були поновлені. За словами Дмитра Ступака, якщо торік роботи були невеликими, то цього року експедиція розгорнула вже понад 10 квадратних метрів розкопу. Для палеолітичної археології це значна площа.
Сам Дмитро досліджує пам’ятки верхнього палеоліту басейну Десни понад два десятиліття. У складі Деснянської палеолітичної експедиції він працював, зокрема, на Бужанці-2, Новгород-Сіверську, Клюсах, Оболонні та інших пам’ятках регіону.
Бужанка – це не просто «стоянка мисливців на мамонтів»
Образ людини льодовикової доби часто зводять до одного стереотипу: мисливець із списом переслідує мамонта. Реальна картина значно складніша.
Археологічні матеріали Бужанки дозволяють говорити про людей, які чудово орієнтувалися у своєму середовищі та використовували доступні природні ресурси. Одним із таких ресурсів був камінь.
На стоянці використовували кремінь – головну сировину для виготовлення багатьох кам’яних знарядь. Але особливий інтерес становить кварцит. У районі Бужанки кварцит трапляється у великих гальках і плитках, деякі з них сягають понад 30 сантиметрів. І тут виникає дуже цікава технологічна деталь. Крем’яні гальки, доступні давнім мешканцям стоянки, були відносно невеликими – приблизно до 10 сантиметрів. Їх вистачало на виготовлення основних знарядь, але отримати з них довгі ріжучі сколи було складніше. Кварцит вирішував цю проблему. З великих шматків цього матеріалу можна було отримувати довгі пластини з гострим краєм – своєрідні доісторичні «ножі», якими можна було, наприклад, розрізати м’ясо.
Цікаво, що саме питання використання різної кам’яної сировини є одним із напрямів наукових досліджень Дмитра Ступака. У його роботі 2024 року окремо розглядаються особливості використання кам’яної сировини верхньопалеолітичних пам’яток Середньої Десни, зокрема Бужанки-2 та Оболоння. Тобто каміння для археолога – це зовсім не просто «каміння». За його розміром, формою, породою, способом розколювання та характером знарядь можна реконструювати технології, маршрути переміщення людей і навіть їхню стратегію використання природних ресурсів.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Безкоштовними яблуками пригощає чернігівців місцева майстриня (Відео)
Вогнище, яке пережило тисячоліття
Одна з найцінніших знахідок Бужанки – вогнище. Для палеолітичної стоянки це важливий об’єкт. Вогонь був для давньої людини буквально центром життя. Біля нього готували їжу, зігрівалися, обробляли матеріали, можливо, ремонтували знаряддя, спілкувалися.
За словами Євгена Осадчого, кандидата історичних наук, який цього року допомагає експедиції, вогнища для палеолітичних пам’яток є досить нечастими об’єктами. І особливо цінним є те, що археологічні структури можна наносити на точний топографічний план.
Саме цим у Бужанці займається Євген Миколайович – викладач Сумського державного університету, який свого часу вже працював із цією пам’яткою. Його завдання – створити топографічний план, на який надалі наноситимуть розкопи, вогнища, ями, можливі житла та інші об’єкти. Це важливо, бо археолога цікавить не тільки що знайшли, а й де саме воно лежало. Розташування знахідок може розповісти про організацію простору стоянки не менше, ніж самі предмети.
Яма з кістками щонайменше трьох мамонтів
Ще одна загадка Бужанки – велика яма, яку археологи досліджували протягом кількох років. У ній виявили великі кістки – зокрема щелепи щонайменше трьох мамонтів, великі фрагменти бивнів.
І тут археологія дозволяє побачити зовсім іншу сторону життя давніх людей. Ці кістки могли використовуватися як будівельний матеріал. Тобто мамонт для людини палеоліту був не лише джерелом м’яса. Його кістки могли ставати частиною конструкцій. Згодом яма могла змінити своє призначення і перетворитися на місце для відходів. Там виявляли кістки інших тварин, зокрема обпалені. Можливо, сюди потрапляли рештки після очищення вогнища.
Так одна яма зберегла одразу кілька епізодів життя стоянки.
Найбільша загадка ще попереду
Попри значний обсяг досліджень, Бужанка-2 ще не розкрила всіх своїх таємниць.
Археологи поки не дослідили саме житло. Але є ділянка, де припускають його можливе розташування. І це може стати одним із найважливіших наступних етапів досліджень. Чому? Бо саме біля житла можуть зосереджуватися особливо цікаві знахідки.
Керівник експедиції Дмитро Ступак зізнається: найбільше йому хотілося б знайти тут предмети мистецтва.
На стоянці вже знайдено вироби з бивня, зокрема голку дуже тонкої роботи – біля вушка її товщина становить лише близько 2 міліметрів. Є фрагменти списів і дротиків із бивня. Але предметів мистецтва поки немає. Є лише фрагменти кісток, пофарбованих вохрою. І саме це залишає простір для наукової інтриги: якщо люди використовували вохру, а на пам’ятці присутні вироби з кістки та бивня, чи може десь поруч зберігатися ще не знайдений предмет мистецтва?
Можливо, відповідь лежить буквально за кількома сантиметрами ґрунту.
–
Про історію Бужанки-2, нові знахідки та значення археологічних досліджень говорила з науковцями Алла Наливайко, фахівець Мезинського НПП
